Армія та Військове мистецтво Стар. Сход*

ЗМІСТ РОБОТИ    
ВСТУП     ................................................................................................... з
ГЛАВА 1 Озброєння та військове мистецтво єгиптян      ......................7
1.1. Озброєння та армія періоду Давнього царства ..................................7
1.2.Єгипетське військо епохи Середнього царства  ................................... 8
1.3. Єгипетське військо епохи Нового царства ..........................................12
1.4.Завойовницька політика фараонів Нового царства .......................... 16
ГЛАВА 2,Військова справа країн Стародавньої Месопотамії „,.„..„......22
2.1.Організація воєнної справи шумерів ................................................... 22
2.2. Військова справа Аккаду ....„.............„.,,...,......,.„....„.,.....„ .28
2.3. Військове мистецтво ассирійців .„...„,„„„„..„„..„.„,..„„.„„„„.„„....„..29
ГЛАВА 3, Військова справа хетів .„..„„„....„....,„.„..„.„„.,„„.„„„„„„„...39
3,1 Принципи організації та озброєння війська ,,,„,,.....,....,„.......... .39
3.2.Стратегія та тактика хетів    .................................................. .42
ВИСНОВКИ  ...................................................................................................51
Список використаних джерел та літератури ............ ............................55

ВСТУП
Початок військовим зіткненням було покладено ще в епоху палеоліту, ко¬ли групи людей., озброєні кам'яними знаряддями, а пізніше - списами та стріла¬ми з кам'яними наконечниками, стали битися з іншими подібними утрупуван-нями за їжу або землю, 3 розвитком доісторичних суспільств стали з'являтися все нові причини для збройних конфліктів - такі, як спорт, прагнення до пану¬вання або незалежності. Археологи,, спираючись на знахідки зброї та оборонних споруд, стверджують, що люди неолітичної епохи вже вели справжні війни. Так, укріплення Єрихону датуються VI тисячоліттям до н.е., а Чатал-Гуюку - VII тисячоліттям до н.е. Стародавня історія, яка розпочалася з епохи бронзи, свід¬чить про масове ведення війн різними племенами та народами. Багато з перших писемні пам'яток, що дійшли до нашого часу, майже повністю присвячено міг¬раціям, війнам та завоюванням. Таким чином ми можемо уявити хід воєнних дій на Стародавньому Сході та у загальних рисах розрізнити примітивну військову організацію та методи ведення битв. До VI століття до н.е. можна віднести вже більш широкі та повні писемні повідомлення поро війни.
Можна вважати., що висвітлення подій воєнної історії займало значне місце в працях істориків починаючи з глибокої давнини. В той час з'явились і перші твори, присвячені окремим видам воєнного мистецтва, але систематичні дослі¬дження з воєнної історії стародавнього світу почалися лише з Нового часу.
В цілому, розгляд історії вивчення питання військової справи в стародав-ньому світі показує на брак висвітлення цієї теми в учбовій літературі. Серед великої кількості як вітчизняної., так і зарубіжної військово-історичної літерату¬ри, не було жодної спроби розглянути та переосмислити сукупність війн, які ве¬лися на зорі історії цивілізацій - першими державами Стародавнього Сходу.
У загальних працях з історії Стародавнього Сходу та учбовій літературі пи¬тання військової справи майже не розглядаються [13], хоча вони іноді містять досить докладно викладені питання історії міжнародних взаємовідносин країн Стародавнього Сходу та їх воєнних завоювань [8; 9]. Навіть капітальні праці з


історії військового мистецтва Є.О.Разіна та А.А.Строкова [25] не закривали ви-щеназваної лакуни. Дослідження цих авторів можна назвати останніми масшта¬бними описами військової історії людства у вітчизняній історіографії, так як пі¬сля них спроб висвітити питання озброєння та ведення війн на протязі історії людства в нашій країні не було. Втім, слід зауважити, що подібні військово-історичні огляди навіть і у світовій науковій літературі зустрічаються досить нечасто [7, 18}, Працю військового історика Є.А.Разіна "История воєнного ис-кусетва" відрізняє глибоке проникнення автора у тактику та стратегію ведення бою. Значно менше уваги він приділяє озброєнню та особливостям захисних споруд [22].
Проблему військової історії Давнього Єгипту успішно розробляла радян¬ська історична наука. Так , в 1948 році вийшла в світ праця професора Авдієва „Воєнная история древнего Египта" [5], в якому детально досліджені військова політика та військова справа Стародавнього Єгипту в період давнього та Сере¬днього царств та війни єгиптян з гіксосами.
Нещодавно видане енциклопедичне видання „Все войни мировой исто-рии" містить огляд озброєння, стратегії та тактики ведення воєнних дій від 35000 року до н.е. до 1000 року н, е, [7]. У виданні розкривається цілісна кар¬тина світової історії війн, розвитку збройних сил та військової справи, В ньому подано також опис найбільш відомих битв світової історії за даними першо¬джерел, проаналізовано військові системи з найдавніших часів, розкрито ево-люцію засобів ведення бойових дій, появи різних родів військ та їх вплив на стратегію та тактику.
Окремий розділ, присвячений військовій справі хетів є в праці О.Р.Герні „Хетты" {10] , Автор зібрав та проаналізував дані щодо принципів організації війська, тактики ведення військових дій, закономірності оборони та специфіку законів війни в хетській державі Окремі повідомлення про ведення війн хета¬ми з Вавилоном, Єгиптом та „народами моря" можна знайти в праці В.Замаровського „Тайнн хеттов" [12]. Проблеми військової організації хетів та

їхньої боротьби з єгиптянами відображені і в праці Д.Маккуіна „Хеттм й их современники в Малой  АЗИИ"
Дані про організацію війська , озброєння та військову тактику народів Стародавньої Месопотамії - шумерів, аккадців, ассирійців, отримані на під-ставі аналізу як пам'яток матеріальної культури, так і аналізу писемних дже-рел, містить колективна праця "История Древнего Востока", видана під реда¬кцією ЇМ Д 'яконова [15].
В праці А.Г.Овчинникової „Легенда й мифьі Древнего Востока" в окре-мих розділах розглянуті стан військової справи в таких країнах Дворіччя, як Вавилоя та Асеірія, в Стародавньому Єгипті та Хетській державі [21]. Про розвиток воєнного мистецтва, вдосконалення озброєння та військові реформи ассирійських правителів йдеться і в монографічному дослідженні Д.Ч. Садаєва „История Древней Ассирии" [24],
За останні десятиліття з'явилось багато досліджень, присвячених питан-ням воєнної історії стародавнього світу. Серед них можна назвати фундамента¬льну роботу М.В.Горелика "Оружие Древнего Востока" [! 1], Автору цього тво¬ру вдалося на великій кількості матеріалу відтворити шляхи та головні законо¬мірності розвитку озброєння Стародавнього Сходу на території від берегів Се-редземного та Чорного до Жовтого морів у IV тис, до н.е, - IV ст, до н.е,
З викладеного вище огляду історіографії видно, що воєнне мистецтво ци-вілізацій Стародавнього Сходу здавна привертало увагу дослідників. Вивчати воєнну справу у державах, які існували на Стародавньому Сході, можна корис¬туючись найрізноманітнішими матеріалами - писемними джерелами, знахідка¬ми самої зброї, залишками фортифікаційних споруд, зображеннями на фресках, рельєфах тощо.
Таким чином, використовуючи метод історичного аналізу та Порівняльно-історичний метод доцільно буде звернути увагу на основні тенденції роз¬витку військової справи та озброєння держав Стародавнього Сходу, При цьому зроблено спробу співставлення даних писемних джерел - царських анналів, міжнародних договорів, написів тощо, іконографії та археологічного матеріалу.



6
Об'єктом дипломної роботи виступає військове мистецтво народів держав Стародавнього Сходу.
Предметом дипломної роботи є реконструкції озброєння армій держав Стародавнього Сходу та аналіз їх тактики та стратегії на.прикладі Єгипту, Шу¬меру, Аккаду, Ассирії та Хетського царства.
Мета дипломної роботи - створити загальну картину розвитку військової справи в країнах Стародавнього Сходу у III -її тисячоліттях до н.е.
Уроботи входило:
- висвітлення загальних закономірностей розвитку військової справи в краї¬нах Стародавнього Сходу;
- систематизація даних оборонного та наступального озброєння в окремих країнах, де було створено найбільш сильну армію;
- аналіз змін, які сталися в арміях різних                        Стародавнього Сходу в окремі історичні періоди
- розгляд тактики та стратегії ведення бою,
- реконструкція принципів організації та комплектування армій;
- висвітлення розвитку військово-інженерн-ої артилерійської науки
та матеріального постачання армій
Дипломна робота складається з вступу, трьох розділів, дев'яти підрозділів, висновків, списку використаних джерел та літератури- і додатку - ілюстрацій.
Практичне значення роботи полягає в тому, що в ній зібрано та проаналі¬зовано дані щодо військової справи в країнах Стародавнього Сходу, створено цілісну картину розвитку військового мистецтва стародавніх єгиптян, шумерів, ассирійців та хетів. Текст роботи можна використовувати на уроках з історії Стародавнього Світу, при розробках тематичних лекцій та екскурсій
Хронологічні рамки роботи - III тисячоліття до-н.е. - середина І століт-тя до н.е. - період, коли існували основні цивілізації Стародавнього Сходу
Таким чином, на підставі вивчення джерел та аналізу даних археології та історичної літератури, в дипломній роботі розглянуто стан військової справи у деяких країнах Стародавнього Сходу,


ГЛАВА І
Озброєння та військове мистецтво єгиптян 1.1, Озброєння та армія єгиптян періоду Давнього царства
В Єгипті верховна влада належала фараону, який назначав начальника вій¬ська та начальників загонів та флоту. В документах Стародавнього царства
згадується „будинок зброї" -• свого роду військове відомство., у веденні якого
знаходилися виготовлення зброї, будова суден, постачання війська та побудова
оборонних споруд [8: 296], Дані про численність єгипетського війська періоду
Давнього царства відсутні. Щодо флоту є одна згадка про загін з 40 суден, який
було відправлено за кедрами.
У війську, зібраному для походу, часто виникали внутрішні негаразди, причиною яких були пережитки колишньої політичної роздрібності Єгипту, і це свідчить на користь того, що-дисципліна у війську була слабкою [22: 36 - 37].
Воїни епохи Давнього царства були озброєні булавами з кам'яними нако¬
нечниками, бойова сокира з міді, спис також з кам'яним наконечником, бойовий
кинджал, виготовлений з каменю або з міді, Є дані, що в більш ранній період за¬
стосовували бумеранг. Основного зброєю слугували лук та бойова сокира. Для
захисту воїни дерев'яний щит, обтягнутий хутром.
Військо складалося із загонів Джерела, які дійшли до нашого часу, гово¬рять про те, що воїни займалися військової підготовкою, яку контролював спе¬ціальний начальник воєнного навчання. Вже в період Давнього царства єгиптя¬ни застосовували побудову війська шеренгами. Усі воїни в строю мали одноти¬пну зброю [5: 45 - 50].
Фортеці епохи Давнього царства мали різну форму - вони були овальні,
круглі або прямокутні. Стіни фортець іноді мали круглі башти у усічено¬
го конусу з площадкою нагорі та бруствером Так, фортеця біля Абідосу була
побудована-у формі прямокутника. Довжина її-сторін сягала 125 та 68 метрів,
висота стін - 7 - 11 метрів, товщина стіни у верхній частині - 2 метри, У фортеці

8
був один головний та два додаткових входи, Фортеці в Семне (додаток, мал 1,1.1) та Кумме були вже складними оборонними спорудами, які мали ви¬ступи та башти.
Коли єгиптяни штурмували фортеці, вони використовували штурмові дра¬бини з дерев'яними дисковими колесами, які полегшували їх установку та про¬сування вздовж стіни. Отвори в стінах пробивали спеціальними великими лома¬ми. Так народжувалась техніка та засоби штурму фортець,
У стародавніх єгиптян були свої судна - гребні, але з вітрилами. На кож¬ному судні знаходилася постійна команда з начальником на чолі,
І.І.Сгипетське військо періоду Середнього царства
Новий прошарок населення Єгипту - воїни - має величезне значення для розуміння кола питань, пов'язаних із становленням та розвитком нової структу¬ри єгипетського суспільства періоду Середнього царства. Аналіз поховань фара¬онів Раннього та Давнього царств дозволяє впевнено говорити про незначну роль військових у суспільстві того часу. Разом з царем ховали його челядь, і тільки серед другорядного оточення знаходилось місце воїну зі зброєю [9: 19], Поступово, однак, значення професіональних військових у Єгипетській державі зростало. Одним з факторів, які визначили появу на престолі IX та X династій, була наявність у начальників гераклеопольського йому сильної та вимуштрува-ної армії,
Не викликає сумнівів, що у військовій сфері, як і в багатьох інших, герак-леопольці були в Нижньому Єгипті тільки сильнішими серед рівних. Військами прагнув обзавестися кожен правитель області, а кількість воїнів у такому війсь¬ку залежала тільки від потенційних можливостей території, якою він управляв. На престолі гераклеопольців змінила X фіванська династія, яка, напевне, мала

також міцну армію. Скоріш за все, це були найманці, зібрані з підкорених центру (Фівам) південного царства верхньоєгипетських областей,
У Єгипетській часів першого перехідного періоду швидко йшло
формування професійних військових - досить численної та впливової касти, сві¬
доцтвом зростання популярності воєнної служби є той факт, що лисці розпоча¬
ли описувати важкий та небезпечний шлях воєнної людини. Але незважаючи на
такі попередження, учні кидали мирну службу і уходили до військової служби,
На перший погляд,, в інтересах військових було збереження існуючої сис¬теми, коли на території Єгипту існувало декілька напівнезалежних та ворогую¬чих один з одним номів. Однак в реальному житті це було не так. Можна згада¬ти, як „малі люди" з гордість розповідали про свою „військову доблесть", яка привела до їхнього збагачення та процвітання [15; 384] - отож, у військових в Єгипті існувала реальна перспектива забезпечити собі у старості благополучне та мирне життя. З цієї точки зору постійні набіги сусідів та смути безперечно, порушували перспективу ситого й спокійного життя воїнів у старості,
Крім того, військові не могли не помітити, що багаті області Єгипту, де було чим поживитися., мали вимуштрувану армію., яка була спроможна захисти¬ти свій квітучий край.
В тих містах, де війська не зустрічали достойного опору, звичайно й узяти багаті трофеї та здобич було неможливо. Поступово військові, які втомлювалися від череди важких,, але малоприбуткових міжусобиць, стали схилятися до думки необхідності об'єднання країн!, З посиленням ролі військових у єгипетському суспільстві можна зв'язати й деякі окремі наслідки господарського життя Єгип¬ту. Наприклад., зростання кількості поверхів з7 будинках розташованих в долині Нілу міст - вимушена міра, навіть якщо визнати подібний процес особливістю архітектури Перехідного періоду.
У самій воєнній справі також відбуваються певні зміни, В умовах ведення війни професіоналами, в яких є час для оволодіння складними навичками бою, ускладнюється та вдосконалюється озброєння. Одночасно більш надійним стає

10
захисне озброєння. У єгиптян змінюється округла форма щитів, в луки для збі¬льшення дальності стрільби роблять з подвійним вигином. З'являються нові еле-менти захисного обладунку, які захищають зап'ястки, коліна та лікті [5, 62],
Невдовзі влада фараонів настільки зросла, що раніше чисто захисне озброєння єгиптяни стали застосовувати для далеких завойовницьких походів [9: 21], Наприклад, щити стають більш легкими, їхня площа зменшується і од-ночасно з'являється широкий ремінь, який полегшував їхнє транспортування. Тепер в поході щити несли, перекинувши за спину. Гірські каменисті шляхи змусили замислитися про необхідність надійного взуття для піхотинців. Єгипет¬ським зброярам приходштося більше піклуватися про комфортність та швид¬кість далеких переходів, жертвуючи в деякій мірі захищеністю воїна в бою.
Озброєння єгипетських воїнів періоду Середнього царства дещо поліпши¬лося внаслідок кращої обробки металів. Списи та стріли тепер мали наконечни¬ки з бронзи. Зброя ударної дії залишалася старою - бойова сокира, спис довжи¬ною до 2 метрів, булава та кинджал. Як метальну зброю використовували лук, спис, бумеранг та пращу. Прицільний постріл з луку, дистанції польоту бумера¬нгу та списа були приблизно однаковою - 150 - 180 метрів.
Вдосконалювалася і організація армії: тепер підрозділи мали визначені кі¬лькість воїнів - 6, 40, 60, 100, 400 та 600 чоловік. Загони нараховували 2, З, 10 тисяч воїнів. З'явилися підрозділи воїнів, озброєних одним типом зброї (спис¬ники та лучники), які мали порядок побудови і пересувалися колоною в чотири ряди по фронту та десять шеренг глибиною [22: 40].
Військо епохи Середнього царства набиралося шляхом чергових призовів молоді, яка пізніше, досягаючи певного віку, поверталася до громадянського стану. До єгипетського воїнства додавалися іноземні частини, більшою части-ною представлені ефіопами [15: 412]. Озброєння складалося з лука зі стршами у стільців, щитів, списів, бойових сокир та палиць у інших. Мабуть, нововведен¬ням Середнього царства було пересувне прикриття, яке застосовувалося вже за

11
часи правлінші XI династії: один воїн ніс його, а двоє інших зсередини довжеле¬зним списом доставали ворожих захисників на фортечних стінах.
Фортеці за часи XII династії стали насправді мінними спорудами. Однак військо в значній своїй частини знаходилося під началом обласних правителів, входячи до складу збройних сил областей. При правління XII династії ми знаємо про існування і особливого війська, яке знаходилося постійно при фараоні. Ці охоронці називалися „супроводжувачами властителя" Склад, царських охорон¬ців був неоднорідним: серед них зустрічалися і вихідці із місцевої та придворної знаті, але більшість з них була, виходячи з даних, незнатного, простого похо-дження. Обласні правителі також мали своїх озброєних „супроводжувачів", але вони, безперечно, не могли платити їм стільки, як платив фараон [!5: 412], Останні жалував своїм охоронцям по декілька десятків людей і нагороджував золотою зброєю.
Фараони Середнього царства приділяли велику увагу безпеці кордонів Єгипту, Так, наприклад, для захисту південного кордону було побудовано три лінії фортець в районі першого та другого порогів Нілу. Самі фортеці також вдосконалювалися: башти мали зубці, які прикривали воїнів, що обороняли фо-ртецю,, та рів, який заважав підійти близько до стіни |22: 41]. Фортечні ворота були захищені баштами. Велику увагу приділяли постачанню захисників фор¬тець водою, тому влаштовували колодязі або спеціальні виходи до річки.
І.З.Єгипетське військо епохи Нового царства
Незважаючи на те, що верхова їзда була відомою єгиптянам з початку XVIII династії, кінноти як роду військ у єгиптян не Існувало. Єгипетське військо епохи Нового царства складалося із піших бійців та колісничних. Були воїнські частини та підрозділи різної величини, в кожного з них були свої стяги, труби та барабани, У битвах часто приймали участь також воєнні кораблі.

12
Наприкінці ХУЛІ династії єгипетське військо ділилося на дві частини: од¬
на стояла на півдні,, а друга - на півночі країни, При XIX династії діюче військо
складалося з декількох частин, які носили імена головних богів того часу. Осно¬
вною військовою одиницею був підрозділ, який власний стяг та нараховував
у своєму складі за часи XIX династії 200 воїнів [15: 486]. Судячи із зображень
того часу, кожну п'ятірку воїнів - піхотинців очолював старшина, озброєний, як
і його воїни і який мав на додачу ще й палицю. Під час служби воїни знаходили¬
ся на державному постачанні. Державною була й зброя, так як в мирний час при
правлінні XX династії вона зберігалася на складах. Однак, за шкільною настано¬
вою часу XIX династії-[3: ПІ, 6,31, колісничний, отримуючи від    коней,
як більш заможний, сам купляв собі колісницю [9: 197]. Піхота мала труби та
барабани.
Шкільні настанови другої половини Нового царства писали у похмурих фарбах про долю військових, бути піхотинцем значило постійно бути битим, те¬рпіти голод та холод, працювати з ранку до ночі. У майбутніх писців намагали¬ся викликати огидливість до військової служби, тому в шкільних настановах до¬ля піхотинця зображувшіася дуже нелегкою. Його постійно били, він голодував та з разку до вечора був зайнятий важкою працею. Можливо, що шкільні вчите¬ля були не зовсім правими - на зображеннях палиці є знаком відзнаки не тільки старших, але й нижчих воєначальників. Воїни постійно згадуються як учасники походів у каменоломні і у зв'язку із перевезенням кам'яних брил [15: 486].
В піхоті служили люди з народу, почасти набрані ще хлопчиками, почасти узяті у військо в юнацькі та зрілі роки. За царським записом від початку XX династії попередні царі брали у військо на військову службу кожного десятого чоловіка з храмових людей. Так, фараону Рамзееу НІ, другому царю XX динас¬тії, „вкладено до уст" заяву, що до нього брали на військову службу кожного де¬сятого навіть із храмових людей. В одному з листів, який датується правлінням XIX династії розповідається про те, що у воїни віддавали храмових землеробів, В другому листі можна прочитати, що до військової служби залучали навіть тих юнаків, які були направлені верховними сановниками для посвячення у жерці.

13
Рідня номархів за правління XVIII династії також була в числі „вошів його ве-личності" [9; 197] - особливого роду воїнів,.
Колісничні бійці, по Бидимому, відносились до привілейованої частини війська. Щоби хоча як-небудь очорнити долю- колісничного-, шкільні настанови від часів правління XIX династії, наприклад, папірус Анаетаеі, були вимушені приписати воїну особливу незграбність. Шкільні тексти також розповідають, як молодого чоловіка завдяки діду з материнського боку зараховують „до коню¬шні". Майбутній боєць з'явився туди разом зі п'ятьма своїми рабами, з яких йо¬му залишили тільки двох Потім він узяв собі двох коней з кінського подвір'я під наглядом самого фараона і сам купив собі колісницю. Для цього юнаку до-велося продати речі, які дісталися йому у спадок від батька його матері. Ноги його постійно роздерті, ребра (боки) покусані [3: Ш, 6, 3]. Тільки таким чином вдалося привести розповідь до моралі в кінці - воїна винагородили ста ударами палиці [15: 486].
Однак і серед простих колісничних можна зустріти братів військового чи¬ну, верховного жерця тощо, Храмових людей призивали не тільки-у піхоту, але зараховували і до колісничних військ. Таким чином, було б неправильним уяв¬ляти колісничне військо, яке складалося виключно з представників знаті.
Уміння управляти кіньми високо цінувалося, і військові візниці відноси-лися ледве не до-начальницького складу війська. Візницями на царських коліс¬ницях у другій половиш Нового царства часто були царевичі. Існували й особ¬ливі колісничні - в колісничному війську були „колісничні його величності'5, подібно до того, як у піхоті були „воїни його величності". Втім, колісничне вій¬сько складалося не тільки із знаті. Коли на початку XX династії фараону Рамзе-су III „шюжили Б уста" твердження, що він не наслідував приклад колишніх ца¬рів й не призивав у військо кожного десятого з храмових людей, то мова йшла не-тільки- про піхоту, а й про колісничне військо. Нарівні з піхотинцями коліс¬ничні простягалися на животах навіть перед дружиною воєначальника, який їх навчав, та робили їй усякі подарунки [15: 487].

14
На військо Тутмоеа III розгульне життя; напивалося пограбова¬ним вином, намазувало тіла олією, як на свята в Єгипті, грабувало усе, що тіль¬
ки могло - від врожаю на нивах до кинутого ншриятелем майна, забуваючи на¬
віть переслідувати ворога, ї все це на те, що місцеві еирійсько-
палеетйнеькі царьки під час грабіжницьких походів єгипетського війська доста¬
вляли воїнам для харчування зерно, вино та дрібний ротатий скот, ті грабували
все, що тільки могли. На батьківщині не забували про свої звички, які
склалися у чужих краях. Так, наприкінці XVIII династії воїни так старанно від¬
бирали у населення в Єгипті шкіри биків, що було потрібне законодавче втру¬
чання влади в особі фараона Хоремхеба, щоб пограбування насе¬
лення [15:487].
Історія донесла до наших днів імена воїнів, яки вислужилися в період пра¬вління XVIII династії: один - у начальники над гребцями, інший - в начальники відбірної частини війська - царських охоронців. Перший - Яхмос - наприкінці життя до двадцяти рабів та багато землі; майже усіх він отримав разом з пі¬хотною землею за свої військові подвиги [2] Текст, в якому розповідається про заслуги і військову кар'єру Яхмоса викарбуваний ієрогліфами на стінах його гробниці, висіченої в скелях за стародавнім містом Нехебом на території Верх¬нього Єгипту. Нам відомо, що він жив за часи правління перших трьох фараонів XVIII- династії - Яхмоса !. Аменхотепа 5 та Тутмоеа І. Обидва - і Яхмос, і Аме-немхеб, залшпили по собі розкішні гробниці. [9: 198]. Заупокійні плити, при¬свячені рядовим воїнам - піхотинцям, морякам, колісничним дійшли до нашого часу у великій кількості, що свідчить про відносне благополуччя цих людей. Че¬рвоною ниткою через усі документи Нового царства пролягають повідомлення про милості, які фараони вказували своїм воїнам. Фараон приділяв велику увагу своєму війську. За правління XVIII династії фараони спочатку проводили розда¬чі воїнам землі та рабів, а потім цілий дощ золотих та срібних знаків відзнаки: спеціальних намист, „левів", „мух". Воїнів щедро пригощали. Про прямо-таки вельможне постачання війська продовольством заявляв третій цар XIX династії Рамзес 1-І, кажучи, що раніше воїни були сиротами (тобто, бідняками), а він

15
„зробив їх сановниками завдяки харчуванню". Дійсно, на шшті якогось Меса Рамзес І! представлений в момент, коли він кидає у натовп воїнів знаки відзнаки та харчі. Фараон Хоремхеб кликав воєначальників та рядових у палац, де году¬вав та напував їх у своїй присутності хлібом, пивом, ялівчиною, вином, жирни¬ми та медовими пиріжками, овочами тощо,
З напису початку XIX династії ми знаємо, що за царювання Сеті І кожно¬му воїну, відправленому до каменоломень, давали кожного дня біля двох кіло¬грамів хліба, кусень жареного м'яса та два пучки овочів та в місяць - дві полот¬няних одежини [15: 487]. Царі XIX та XX династій хвалилися тим, що відпуска¬ли воїнів по їх домівках, дозволяючи жити там,
Значну частину війська, особливо у другій половині Нового царства, складали іноземці. Ефіопи билися на боці єгиптян ще під час війни з гіксосами. В період правління XVIII династії вони складали ледве не основну частину вої¬нів, які в мирний час стояли на території Сирії та Палестини (єгиптяни ненави¬діли життя-на чужині). За правління Аменхотепа IV серед царських охоронців були сирійці, лівійці, ефіопи. Вони підкорялися єгипетським воєначальникам.
В період правління XVIII династії у єгипетському війську з'явилися шер-дани, які пізніше стали майже найголовнішими царськими охоронцями. Вже в часи правління XIX династії єгипетське військо було переповнене іноземцями: у літературному папірусі наведено-задачу., з якої-видно, що загін, направлений в Сирію та Палестину проти „заколотників", складався із 1900 єгиптян, 520-шер-данів, 1600 лівійців, 100 лівійців іншого племені та 880 ефіопів.
В період правління XX династії шердани часто-згадуються як утримувачі
земельних ділянок. Очевидно, іноземні воїни були прирівняні в до єгип¬
тян. На плиті кінця XVIII династії, яка походить з Тель-Амарни, сиро-
палестинський воїн фараона зобразив себе в своєму іноземному одязі (іноземні
воїни зберігали свій одяг, зачіску та бороду), разом зі своєю іноземною дружи¬
ною, одягнутою в нарядний єгипетський одяг.

16
За озброєнням, численністю та бойовим навичкам єгипетське військо епохи Нового царства являло собою куди біль грізну силу, ніж військо періоду Середнього царства. По мірі того, як вдосконалювалася-зброя та-накопичувався бойовий досвід, воно ставало все більш грізним.
Завойовницька  політика фараонів Нового царства
Єгипетські військо зміцніло під час визвольної боротьби з гіксосами, яку
розпочав останній фараон XVII династії Камес. Незважаючи на протистояння
чиновників та знаті, які не бажали воювати, він зібрав військо і виступів. Успіх
за успіхом-вінчали його похід,, військо йшло, як „дихання вогню" [4], воїни за
людей та скоину.
Брат та наступний фараон Яхмес 1, який започаткував XVIII династію, за¬
кінчив вигнання гіксосів з території Єгипту, Після облоги та декількох битв на
суші та воді він зумів підкорити Авари - столицю гіксосів на північному сході
Єгипту, Південний кордон Єгипту Яхмес походом у Ефіопію. Віє щед¬ро винагороджував своїх воїнів. Наприклад, одному корабельному воїну при
взятті Аваріса та південної палестинської фортеці Шарухен він віддав усіх рабів,
яких той захопив при облозі цих фортець.
На початок правління XVIII династії Єгипетська держава була відновлена приблизно в тих кордонах, які існували в часи Середнього царства. Нащадок Яхмоса і Аменхотеп І, очевидно, не поширив свої володіння далі цієї території.
Єгипетське військо, вимуштруваяб у війні проти гіксосів,, могло служити
надійною опорою для того, щоб держава перейшла до нових завоювань, захоп¬
лення рабів та іншої здобичі. Воїни Нового царства-були серйозною силою. Хо¬
ча піхотинці все ще ділилися на стрільців та щитоносців, озброєних списами,
зброя перших та почати, других, стала більш досконалою. Стрільці ХУНТ динас-тіїлук, складався з декількох - більш ніж
колишній простий. Стріли мідяні наконечники. Як додаткову зброю крім
списів воїни мали сокири та короткі списи. Прямий та серповидний мечі були
нововведенням. Вони являли собою зброєю, яка не тільки колола, на відміну від
старих кинджалів, але й рубала. В же час з'являється і броня - нашита мідна
луска, яка відома з часів правління XVIII династії, У другій половині Нового
царства широко розповсюдилися інший вид броні - без луски, та шоломоподібні
головні убори [15: 488], Але найважливішим нововведенням у війську часів
XVIII династії стали кшь та бойова колісниця, яку Єгипет перейняв у гіксосів.
У визвольній війні з ними єгиптяни використовували колісниці ще при остан¬
ньому фараоні XVII династії - Камосі. В Новому царстві колісничні частини бу¬
ли головною ударною силою єгиптян. 'Єгипетські колісниці являли собою легкі
двоколки, в які з боків дишла запрягали по двоє коней з ярмом на загривка. На
колісниці стояли двоє воїнів - візниця та боєць, звичайно стрілець.
Озброєння іноземних воїнів - піхотинців, які були також озброєні луками та списами, почасти відрізнялося від єгипетського. Царські охоронці - шердани мали своєрідні шоломи, круглі щити (єгипетські були внизу прямокутними, а зверху - округлими ) та широкі довгі мечі. Про те, що іноземні воїни могли вою¬вати на колісницях, нічого не відомо. Можливо, що ця відбірна частина єгипет¬ського війська комплектувалася тільки єгиптянами, причому певного походжен¬ня [15: 489].
Єгипетські воєначальники проявили себе добрими полководцями у битві при Мегіддо, коли звернули увагу Тутмоеа III на небезпечність переходу через гори по тісній вузькій ущелині на виду у ворогів. Точне узгодження пересуван¬ня окремих підрозділів врятувало єгиптян під час битви при Кадеіні.
На жаль, нам невідома точна кількість єгипетського війська на протязі
усього періоду Нового царства, але вже за часи XVIII династії воно повинно бу¬
ло бути чималим. Якщо в битві ггри Мегіддо Тутмос IIІ мав справу з 300 сірійсь¬
ко-палестинськими правителями, з кожен привів певну кількість воїнів,.то
і єгипетське військо не могло нараховувати незначну кількість воїнів, Аменхо-

18
теп П гнав у Єгипет з Сирії та Палестини до 100 тисяч полонених, Рамзесу II в битві при Кадеші протистояло до 3500 колісниць противника з трьома воїнами на кожній, що разом із П тисяч воїнів резерву (не залучених хетами до бою), складало більше, ніж 27 тисяч чоловік.
Таким чином, єгипетське військо епохи Нового царства було явною си-лою, і єгипетські сановники не могли не рахуватися з тим, що саме йому вони зобов^язані своїми казковими багатствами,
Маючи прекрасне, загартоване у визвольній боротьбі з гіксосами, військо єгипетські фараони змогли перейти від визвольної боротьби до завойовницьких походів. Вже зять та нащадок Аменхотепа І Тутмос І став засновником справж¬ньої „світової" держави того часу. В результаті його завойовницьких походів на півдні кордони Єгипетської держави сягали третіх порогів Нілу, а похід крізь Сирію та-Палестину привів єгиптян до Євфрату. Єгипетське військо доказало свою боєздатність у битві з військом Мітаншйеької держави.
Грабіжницькі походи збагачували Єгипет. Саме з Тутмоса в Єгипті роз¬
починається будівництво кам'яних храмів в період Нового царства. Завоювання
продовжили Тутмос і! та Тутмос III, Останній був проголошений фараоном від¬
разу після смерті ще нестарого, але важко хворого Тутмоса II. Але майже відра¬
зу удова Тутмоса II Хатшепсут заволоділа владою і відкрито об'явила себе фа¬
раоном, Цілих два десятиліття Хатшепсут управляла державою [20; 246- 248],
Поява на чолі держави, яка вела завойовницькі війни, було незвичним
явищем. Хатшепсут роздавала щедрі дари воїнам та їхнім начальникам - адже за
її правління військо стояло без діла, бо вона, не могла вирушати на його чолі у
походи.
Відразу ж після смерті мачухи - на наступний рік Тутмос III повів свої війська в Сирію та Палестину. На території північної Палестини шлях йому пе-регородили союзні сирійсько-паяеетинеькі війська. Душею союзу був правитель сирійського міста Кадета [9: 204]. Тутмос, який не бажав слави боягуза, вийшов до військ противника прямо через ущелину, таку вузьку, що воїни-та коні йшли

19
по ній за одним, Ворог, стояв проти виходу з ущелини і бачив, як
єгиптяни виходили одним за одним з неї на рівнину, не набрався сміливості на¬
пасти. Можливо, що союзники просто не бажали покинути своє зручне розта¬
шування біля стін міста. Тутмос III також не спішив здійснити напад. На про¬
хання воєначальників він почекав, доки підійде усе військо, а їготім пішов до
джерела, біля якого військо розташувалося на ніч [22: 28],
Наступного ранку відбулася битва, яка була недовгою - еирійсько-палестинські дружини під началом численних вождів не змогли встояти перед натиском єгипетського війська та втекли під захист стін міста, кинувши коліс¬ниці та Інший скарб. Це спровокувало єгипетське військо на пограбз»гвання, вони не стали переслідувати ворога і дали йому змогу втекти. Тільки через сім міся¬ців облоги місто, нарешті, здалося єгиптянам,
Єгиптяни користалися для військових походів тільки літнім сезони, В по¬ход вони починали збиратися навесні, коли погода була сприятлива та врожай на полях противника легко міг прогодувати військо. Походи у Сирію та Палес¬тину слідували один за одним; за двадцять років, які пройшли від його першої зустрічі з сирійсько-палестинським військом-., Тутмос III здійснив не менше п'ят¬надцяти походів, закріпивши за собою завойовані міста та області [9; 204].
Тутмос III доеяг міста Каркемиша на Євфраті, (місця, де сходилися тери¬
торії Сирії, Месопотамії та Малої Азії), Це був найтгі-внічніший пункт, якого до-
сягли єгиптяни. Держава, яку вдалося створити Тутмосу III, простягалася від пі¬
внічної Сирії та Палестини-і до четвертих порогів Нілу, Нащадкам Тут-
моса НІ не вдалося вийти за ці рубежі, Ефіопія, Сирі-я та Палестина платили фа¬
раону щорічну данину Вавилонські та хетські царі були змушені рахуватися з
міжнародного Єгипту. Після завоювань Тутмоеа III в іс¬
торії Єгипту настав період, коли війни з сусідніми територіями не велися,
В час пережила релігійно-політичну-реформу та правління останніх
фараонів колись могутньої XVIII династії, на зміну якій XIX династія.
З початку правління цієї династії військові походи були відновлені, Перемоги


20
фараона Сеті 1   сприяли поверненню під .владу Єгипту територій
держави Амутту .[9: 213]. Події правління сина Сеті І, Рамзеса П, показали скла¬
дність та безперспективність подальшої боротьби з хетами за сирійсь-
ко-палестинськими територіями.
На п'ятому році Рамзеса II під стінами еирійеького Ка-
депту відбулася-рішуча битва єгиптян з хетами. Поклавшись на дані своєї розві¬
дки, які свідчили про відсутність ворожого війська, Рамзес II проявив легковаж¬
ність: не прийняв мір безпеки, не організував переправу через річку Оронт, не
перевірив данні розвідки, Тактичний зв'язок між його загонами було загублено,
І як тільки передовий загін дійшов до фортеці, він був зненацька атакований хе¬
тами. Головну роль у цій битві виконували бойові колісниці; у єгиптян на них
знаходилися лучники, а у хетів - [22: 54].
Повість про битву при Кадеші дійсно розповідає про те, як єгиптяни пе-ремогли хетів, але розповідає так стисло і у загальних виразах, що перемога Ра¬мзеса II виглядає невпевнено. Деякі вчені навіть сумніваються в тому, що супе¬рники могли продовжити бій наступного ранку [15: 544] Скрізь невпевнені ви¬рази радості автора повісті з приводу царських успіхів виглядає уявлення того, що рішуча перемога так і не була досягнута; У всякому випадку жодне джерело не говорить про те, що фараон зміг оволодіти Кадешем. Суперники були зне¬кровлені і явно не могли отримати перемогу один над одним
Як можна було сподіватися, Муваташііс перший запропонував мир - так
змальовує ситуацію повість про битву під Кадешем. Сучасні дослідники також
відмічають, що повідомлення про перемогу Рамзеса І! та вказівки на загибель
великої кількості ворогів фараона можна вважати, скоріш, дезінформацією - ба¬
жанням представити справу у вигідному для Єгипту виді [17; 68] Насправді ця
битва завершилася нічиєю. На двадцять першому році свого Рамзс II заключне мир та союзний договір із хетським царем Хаттусілісом НІ і одру¬жився з його донькою. Причиною такої поступливості обох сторін могла бути
загроза з боку Ассирії [9: 214],

21
На часи правління наступної XX припадають бурхливі події,
зв'язані із нашестям на Єгипет лівійських племен та „народів моря". Покинувши
середземноморські острови та узбережжя, „народи моря" рухалися з півночі
вздовж узбережжя Сирії, Воєнному зіткненню передувало поступове проник¬
нення лівійців до Нижнього Єгипту. Ці напади були відбиті, але Єгипет посту¬
пово занепадав. Іноземні частини поряд з єгипетською піхотою та колісничними
військами усе частіше згадуються в єгипетських текстах цього періоду. На пів¬
нічних кордонах Єгипетської держави, в Палестині в часи правління Рамзеса Ш
ще Існували єгипетські фортеці - храми, але при його нащадках в середині XI
століття до н.е. Б Палестині та Сирії не залишилось і тіні єгипетської влади.
В період правління Рамзеса III (1204 -  173) було реорганізоване військо. Було розподілене несення військової служби в піхоті та у загонах колісниць, ор¬ганізовані загони з найманців. Укріплювалася дисципліна, підвищилися вимоги до воїнів, але тілесні покарання були скасовані, їх замінило позбавлення честі, яку воїн міг повернути, проявивши хоробрість в бою [22; 54 - 55].
Для боротьби з „народами моря" єгиптяни створили міцний флот, Бій біля Мегіддо., який відбувся біля 1200 року до не., у війні єгиптян з лівійцями та „народами моря", показав організацію взаємодії флоту та сухопутного війська. Єгиптяни зайняли позицію у Мегіддо, де правий фланг посилювався укріплен-нями, а лівий забезпечувався підтримкою флоту. Результат бою вирішив флот, який розбив флот „народів моря", після чого побігло і їх сухопутне військо.
Таким чином, в Стародавньому Єгипті організаційні форми армії:
увесь контингент воїнів ділився на окремі загони. Особистий склад єгипетської
армії являв собою замкнену касту. Єгипетська воїнів - привілейована
населення, була зобов'язана нести військову службу з в покоління і за це користувалася різними пільгами.
В процесі розвитку ускладнювалася і структура з'явилися різні
види піхоти - лучники, списники та інші, а- також новий рід військ - бойові колі¬
сниці, які можна вважати кінноти.

22
2
Військова справа країн    Стародавньої Месопотамії
2.1. Організація воєнної справи шумерів
Держави Стародавньої Месопотамії відігравали значну роль на початковій стадії розвитку військового мистецтва. Тут, як і у Єгипетській державі,, виник¬ло іригаційне землеробство, поряд з яким розвивалося скотарство. Одним із наслідків розвитку скотарства стала поява бойових колісниць, що визначило особливість структури війська держав Стародавньої Месопотамії.
На початку НІ -тисячоліття до н.е. на території південної Месопотамії ви¬
ник ряд шумерських міст - держав., правителі яких вели між собою постійні
локальні війни [6:27]. Військова справа шумерів була на висоті. Незважаючи
на життя, шумери були войовничим народом [27: 83].
Шумерське військо Ііротиписемного періоду., не знало ніякого
захисного озброєння. На зображеннях цього часу не видно ані шоломів, ані
щитів. Воїни, виходячи із зображень, виходили битися зовеш без одягу або
тільки у стегнових пов'язках [14: 122]. З наступальної зброї у шумерських во¬
їнів були короткі списами з мідними наконечниками та мідні сокири на довгих
рукоятках, рідше - дротики. Крім того, в них були мідні кинджали та кам'яні
булави [22: 56]. Вся ця зброя була зброєю ударного типу. Слід згадати ще й
лук зі стрілами, але, вірогідно, що в шумері він за якимись причинами не ко¬
ристувався пошаною та великою популярністю. Вчені припускають, що в Шу¬
мері, територія якого була позбавлена лісів, не було гнучкої деревини для ви¬
готовлення луків достатньої убійиої сили.
Така зброя не могла забезпечити утримання в полоні та обернення на ра¬бів чоловіків - адже будь-яке знаряддя праці - мотика. Сапа, лопата - в руках раба могло стати зброєю, яка мало чим поступалася озброєнню війська пере¬можців.

23
Кожен правитель шумерського міста власну дружину. Дружинам
Шумеру вже був відомий стрій. Перша шеренга строю несла великі щити, ко¬
жен з яких прикривав декілька воїнів.
На протязі історії усього Протописемного періоду, коли шумерські міста -
держави вже були утворені, вони не оточувалися захисними стінами. Але зрос¬
тання виробництва та збільшення додаткового продукту приводили до усклад¬
нення суспільного життя, Міжобщинні суперечки та локальні конфлікти стали
переростати у військові походи [18: 34].
З часом у політичному становищі шумерських міст сталися певні зміни -розпочався процес централізації. Наслідком цього процесу стало утворення централізованої військової організації. Воїн отримував земельну ділянку, за право користування якою він повинен був виступати у похід з відповідним озброєнням. Крім таких воїнів, шумерські правителі мали невелике постійне військо, яке озброювалося за рахунок самого правителя.
Шумерська знать постійно збагачувалася,, однак головним центром зосе-багатств залишалися храми. Накопичення багатств в руках царів та
правителів, що виділялися з середовища посадової знаті та жерців, призводи¬
ло до боротьби за владу7 всередині панівного класу. Не випадково палаци пра¬
вителів - лугалей цього періоду побудовані в форму фортець, що могли відби¬
ти напад як зовнішніх, так і внутрішніх ворогів [14: 231], Підвищення,, яке бу¬
ло місцем засідань старійшин знаходилось всередині фортечних стін палацу
під постійною охороною особистої правителя. Як тільки правитель
ставав фактичним господарем храмових володінь, усі члени храмового персо¬
налу, яким можна було довіряти зброю, автоматично ставали і воїнами його
дружини.
Утворення храмових дружин правителів докорінним змінило хара¬
ктер війська та ведення війн. Шумерські зображення бойових сцен періоду РД
III, які збереглися до нашого часу, та залишки справжньої зброї вказують на те,
що військо відтепер ділилося по родам зброї: колісниці, та легка піхота.

24
Від покоління до покоління зброя швидко вдосконалювалася. Колісниця споча¬тку являла собою сідлоподібну споруду., надбудовану над суцільними колесами. В нього запрягали віслюків або онагрів, яких підганяв піший погонщик. Потім з'явилася колісниця у формі ящика на чотирьох суцільних колесах, на яких, схрестивши ноги., сидів візниця. Позаду знаходилась приступка., на якій стояв воїн, що метав дротики або списи. Нарешті, був введений візок, на якому і віз¬ниця, і воїн - боєць були огороджені свого роду перилами і на переду якого були прилаштовані два великих колчани для дротиків. Сам колісничний був озброє¬ний довгим списом.
На колісницях виїжджали цар та найближча до нього знать. Цар носив зо¬лотий шолом, який одягав поверх повстяного підшоломника. Він був викува¬ний у формі зачіски із заплетеною навколо голови косою [14: 184].
Воїни билися простоволосими або у мідних шоломах - ковпаках. Основну ударну силу війська складала важка піхота - вірогідно, з храмового персоналу, яка мала добру стройову підготовку та з певною організаційною структурою (загони по 60 та 600 воїнів); її одноманітне озброєння видавалося воїнам зі складів храмів. Воно складалося із.мідного шолома, довгого списа та довгого повстяного плаща з нашитими на нього мідними бляшками. Пізніше такі плащі замінили на величезні, облямовані міддю щити. Билася важка піхота у зімкну-тому строю, причому передній рід щитоносців прикривав списоносців задніх рядів.
Нарешті, існувала легка піхота, яка складалася, вірогідно, з ополченців -тобто, з усіх громадян общини, які були спроможні носити зброю. Вони були озброєні тільки короткими дротиками або мідними сокирками на довгій руко-яті Усі воїни носили також мідні кинджали. Бойова сіть та булава, по-видимому, відійшли в область міфології, став зброєю ботів. Лучників .на зо¬браженнях немає зовсім [14: 186].
Ополченці., вірогідно, далеко не завжди приймали участь у битвах, які ча¬сто бували малолюдними - тому й кількість вбитих була невеликою. У поло-

25
нених воїнів після бою, як видно з шумерських зображень, відразу відбирали зброю та одяг, та їм майже завжди пробивали голови. У випадку, коли брали місто, вірогідно, вже тоді, як і тисячоліттям пізніше, вбивали й дітей, Що ж стосується жінок, то переможці уводили їх у полон, поділивши між собою, як рабинь — наложниць. Іноді уводили в полон для зарахування до .складу персо¬налу храмових та урядових господарств також і підлітків, які не приймали уча¬сті у битві.
Описаний вище дій на війні був загальним, правилом серед давніх
народів на протязі досить довгого часу. Про нього все ще свідчать пам'ятки кі¬
нця І! - початку І тисячоліття до не., такі., як Біблія, "Іліада", хетські та урарт¬
ські аннали та інші. Усі вважали такий порядок правильним та природним:
про це свідчать написи та.зображення. Навіть самі полонені жінки, як ми знає¬
мо з багатьох джерел, пізнішого часу, скоріш звинувачували, у своїй долі не¬
прихильність богів та викликане цим нещастя, ніж переможців. Жінки знали,
що у їхні чоловіки робили б те ж саме. Природно., що такийспосіб народжував Іюмсштиея, а помста народжуваланаступну помсту - у відповідь. Тільки починаючи з середини ! тисячоліття дон.е. вчителі моральної філософії будуть намагатися розірвати це порочне коло,а поки що у III та її і більшій частині І тисячоліть до н.е, ніхто не сперечався зтаким становищем відношення людей один до одного на війні.
Ранньодинастичний період III з його безперервними війнами між '.община¬
ми і поклав початок такому характерному соціально-психологічному відно¬
шенню до війни у стародавні часи. Мабуть., і діти того часу грали у
такі війни. Якщо усі чоловіки у мирний час на.святкових жертвоприношеннях
виконували роль м'ясників, а під час війн (які розпочали в період вестися
кожного року: навіть виробилася традиція воювати в місяць року) при-
бою участь у масовому вбивстві полонених, не виключаючи і ді¬
тей, то зрозуміло, що кровопролиття не вважалося чимось неморальним. Втім,
слід зазначити, що при певних обставинах кровопролиття могло ді¬
єю, магічне забруднюючою людину, бо кров.мали сильні магічні властивості.

26
Навіть за вбивство співгромадянина можна було відкупитися [14: 188]. Жорс¬токі покарання за вбивство та за злочини проти власності народилися у насту¬пну епоху, коли зміцніла держава побачила в них небезпеку для існуючого ладу
Для реконструкції озброєння та особливостей ведення у Стародав¬
ньому Шумері можна також використовувати й дані шумерських "билин", які
дійшли до нашого часу у копіях початку П тисячоліття до н.е., а вперше вони,
очевидно, були записані наприкінці Ш тисячоліття до н.е. Отож, створення їх
можна віднести ще до більш раннього часу - РД П та РД Ш. З них ми дізнає¬
мося, що військові загони спочатку формувалися спочатку із вільних общин¬
ників, які добровільно йшли за правителем - лугалем у похід [6: 97 - 121].
Так, у пісні про похід Гільгамеша проти чудовиська Хумбаби за кедровим де¬
ревом добровольці - "громадяни общини", але їх набирали не з тих, "хто має
дім" та "має матір", а з одинаків, "чоловіків однієї голови" - очевидно, холос¬
тяків, які відірвалися від господарства великої родини - "дому", або з тих, без
яких дім міг тимчасово обійтися [1].
Дружини добровольців, вірогідно, утримувалися лугалем за його рахунок;
по мірі збільшення військових сутичок вони ставали постійними. Можливо,
що з цією необхідністю утримувати власних воїнів пов'язана скупка земель
лугарями та іншими людьми із знаті. По мірі того, як вожді прибирали до сво¬
їх рук і храмові господарства,, дружинників стали набирати і з персоналу хра¬
мів,    також на мав "дому" (наділи землі видавали не великій родині, а ко¬
жному індивідуально). Ополчення усіх чоловіків виступало, очевидно,
у край рідких, особливо важливих випадках [13: 118].
Починаючи з РД III періоду кожен правитель міста - держави прагнув до встановлення у країні власної гегемонії. Розпочинається серія локальних війн, про які свідчать пам'ятки матеріальної культури. Правитель міста Лагаш Еана-тум воював з містом Уммою за прикордонну смугу родючої землі. Під час цієї війни він мав титул лугаря - цей титул свідчить про те, що Еанатум отримав

27
надзвичайні військові повноваження [14: 196]. В цій війні він очолював не тільки свою дружину, а й ополчення усіх громадян Лагашу, Битва з Уммого була такою кривавою, що загинули тисячі ворожих воїнів. Про велику кіль-кість вояк свідчить зображення на так званій "Стелі коршаків", яку спорудили на честь перемоги в цій битві. В подальшому Еанатум носив тільки титул "єн-
*^*
сі". Військові походи Еанатума продовжувались і після битви з Уммою. Його написи називають цілий ряд підкорених міст, на жаль, більшість з них не під-дається локалізації.
Згадана вище "Стелі коршаків" Еаннатума свідчить про подальший розви¬
ток воєнної техніки шумерів., коли укріплювалася важко озброєна піхота, яка з
успіхом могла заміняти колісниці. На одному із зображень стели можна поба¬
чити щільно зімкнуту фалангу з шести рядів важко озброєних воїнів - піхотин¬
ців в момент їх наступу на ворога [8: 364]. В руках у бійців важкі списи, їхні
голови захищені шоломами, а тулуби від шиї до ступнів ніг сховані за великим
чотирьохкутними Щити ці були такими важкими, що їх тримали спе¬
ціальні щитоносці.
Майже не видно колісниць., на яких раніше воювала шумерська знать.
Відтепер представники знаті воюють у пішому строю, в рядах    озброєної
фаланги. Озброєння шумерського важко озброєного воїна було таким дорогим,
що його могли мати тільки люди, що володіли порівняно великими земельни¬
ми ділянками. Ті, хто мав невеликі ділянки, воювали легкоозброєними. Вірогі¬
дно, що їхня бойова цінність була не дуже значною: вони тільки добивали вже
переможеного ворога, в той час як важко озброєна піхота вирішувала резуль¬
тат битви [8: 356].
Наприкінці РДIII населення Південної Месопотамії втомилося від постій¬них міжусобиць, воно прагнуло миру та об'єднання іригаційної мережі.

28
2.2.Військова справа Аккаду
Аккадське царство було засноване Саргоном Древнім, який, скористав¬
шись поразкою міста Кіш, оволодів Верхньою Месопотамією або її часткою,
розбивши також династію міста У рук. Саргон, прийшовши до влади, вирішив
не жити в жодному з традиційних північних місі І збудував власну столицю -
місто Аккад. Саргон провів ряд реформ, серед яких провідне місце займає військова. Для кращого розумінні політика Саргона має визначення
особливостей його війська.
Саргон у галузі військової справи, як і в усьому іншому, різко порвав з традиціями попереднього періоду РД ЇЙ. За часи правління Аккадеької динас¬тії ми більше не зустрічаємо зображень важкоозброєної фаланги дружинників енеі та луталей попереднього часу. Основу війська відтепер складає легка пі¬хота, яка діє розсипним строєм та ділиться на лучників, воїнів, озброєних спи-та воїнів., озброєних бойовими сокирами, Кожний загін воїнів мав тільки один вид наступальної зброї; одягнені воїни були, як і в часи РД III та РД II, в легкий одяг - шматок тканини, який перепоясували і іноді один його кінець перекидали через плече [14:235]. Із захисного озброєння застосовували тільки гостроконечний мідяний шолом. Сам цар у битві відрізнявся від своїх воїнів тільки сандаліями або бахромчастим одягом замість гладкого
Щоб перемогти в боях важко озброєну пішу дружину, таке військо пови¬нно було бути дуже численним. Тому навряд чи буде помилкою припустити, що це було масове ополчення вільних Створити таке військо Саргон, який розпочав буквально на пустому місці, міг тільки завдяки широкій народній підтримці. Нове військо потребувало й нової тактики й стратеги. Важливу роль у перемогах Саргона та його нащадків, безперечно, відіграло й уведення рухливих стрілецьких частин.
Успіх, який зробив Саргана Давнього володарем великої могутньої централізованої держави в значній мірі пояснюється гарною організацією по-

29
стінного війська, яке він створив з малоземельних землеробів общинників, що отримували за службу земельні ділянки. Сам Саргон стверджував, що у нього була постійна армія, яка налічувала 5400 воїнів. Для того часу це була грізна сила, на яку він міг спиратися, Саргон увів у своє військо загони лучни¬ків - тобто, легку піхоту, яку вигідно вирізняла значна мобільність у порівнян¬ні Із важкою піхотою [24: '12 — 13].
Саргон Аккадський. безперечно, був талановитим полководцем та держа¬вним діячем. Йому вдалося не тільки підкорити шумерський південь Месопо¬тамії, а й успішно воювати у Сирії, яку він завоював та здійснювати військові походи у Елам. Саргон захопив велику здобич та привів тисячі полонених, який змусив будувати царський палац та храм у Аккаді. Династія, заснована Саргоном, правила у Аккаді близько 140 років, після чого державу захопили • племена кутіїв, що прийшли із гір-Затру [27: 9'1].
Таким чином, Саргон Аккадський створив імперію, кордони якої простя¬галися на північний захід, аж до узбережжя Середземного моря, спираючись на нову армію, озброєну новою зброєю [7: 43 - 44], Військова міць його держа¬ви була великою.
1.З.Військове мистецтво ассирійців
Ассирія розташована вздовж верхньої течії Тигру у XXI столітті до не., як
і уся Північна Месопотамія,, підпала під контроль шумерських царів з третьої
династії Уру. Лише у XIX столітті до н.е. ассирійц свої війсь¬кові успіхи та за їх території, яка по мірі війсь¬кової могутності країни, постійно збільшувалася. Після падіння ЇЙдинастії Уру торгові міста - такі^ як Ашшур - прагнуть до створення міцноївоєнної сили для захоплення та утримання в своїх руках шляхів.
Гостра боротьба за володіння цими шляхами була неминучою. За висловом
академіка М.В-Нікольського, ассирійці в одній руці несли меч, а в другій - ва-

зо
ги та гирі [24: 63], Уся історія Ассирії - це безперервна череда війн. Як наслі¬док в країні було створено досконалу військову машину 8 стародавньому світі щось подібне з'явилося вперше і не існувало після падіння Ассирії до появи македонської фаланги та римських легіонів.
Здійснити завойовницьку політику ассирійської знаті її можна було за до¬помогою змін у державній структурі та укріплення влади правителя воєнача¬льника [9: 154], Військові зіткнення із сусідніми племенами бували і раніше, але перша крупна військова кампанія, яка вийшла за межі безпосередньо близь¬кої до Ашшура території, відноситься до часу правління шшіаккума Ілушуми. Він на короткий час оволодів рядом важливих районів на нижньому Тигрі і в Інших частинах Месопотамії, Але першою великою ассирійською державою на¬прикінці XIX століття до н,е, стала держава Шамшіадада 1, Військовий розвиток Ассирії отримував новий поштовх з кожним новим завоюванням, але невдовзі країна зіткнулася з могутнім суперником - Вавилонським царством Хаммурапі, Після краху держави Хаммурапі Ассирія підпала під владу нової могутньої дер-Мітанні, яка в середині II тисячоліття стала однією з наймогутніших держав Стародавнього Сходу [24: 54].
Ассирія досягла могутності тільки у другій половині XII! століття до н.е, за правління Тукудьтінінурти І, при якому країна розвивала політику створення сильної держави за допомогою воєнної сили, В цей час структура війська вигля¬дала таким чином 3 одного боку, найнижчі розряди воїнів, видимо, набиралися з людей, залежних від царя та отримувавши від палацу або земельну ділянку, або продовольство, 3 другого боку, обов'язок виставляти воїнів лежав також на общинах, які від себе виділяли ділянку землі спеціально для людини, яка зо¬бов'язувалась представляти общину у царських військових походах. На ділі така людина - "воїн" могла замість себе виставляти заступника із числа бідняків, якщо "воїн" сам був досить заможний і за умови, що родина заступника бу¬де працювати на такого "воїна"., він давав обіцянку постачати продовольство людині, яка заміщує його на. військовій службі [9; 169].

31
Великих успіхів добився талановитий воєначальник, ассирійський цар Са-
лманасар 1,вів безперервну боротьбу з північними племенами країни, під¬
корив племена Урарту та створив там ряд ассирійський військових колоній з ме¬
тою посилення та укріплення ассирійського впливу. Написи Салманасара І яск¬
раво відтворюють яскраву картину переможного походу на Урарту, підкорення
Мітанні. В результаті перемоги над Мітанні було узято у полон 14 400 полоне¬
них, та зайнято дев'ять міст [24; 57 - 58]- Син та нащадок. Салманасара І, Туку-
льтінінурта І продовжив завойовницьку політику батька, В період його правлін¬
ня давній ворог Ассирії - Вавилон - вперше був завойований ассирійським ца¬
рем Але війни ассирійських володарів з сусідніми народами послабили ще мо¬
лоду державу, що призвело до занепад}7 країни.
Наприкінці XII століття до н.е, настав перший період знаменних перемог Ассирії, зв'язаний з правлінням полководця та крупного політичного діяча, царя Тіглатпаласара І, Він був останнім з могутніх царів Ассирії II тисячоліття до н.е. Тіглатпаласара велику увагу приділяв військовій справі, яка його царюван¬ні досягла великих успіхів [7: 46].
Тіглатпаласар І здійснив багато різних походів в різні країни, але самим
був четвертий - похід до північних країн, ДО Вірменського нагір'я, вели¬
кої гірської країни., розташованої на південь, захід та схід від озера Ван. Асси¬
рійці називали цю країну Наірі. Тіглатпаласар І завоював їх укріплені міста,
узяв численні стада коней, великої рогатої худоби, мулів та інших домашніх
тварин [24: 66 - 67]. Усі походи на північ Тіглатпаласара і закінчувалися його
перемогою. На думку І.М.Д'яконова, він був, можливо, єдинимАссирії,
який дійшов до узбережжя Чорного моря, так-як після утворення держави Урар¬
ту такі походи були вже неможливі.
Тіглатпаласар 1 дійшов до берегів Фінікії, захопив ряд торгових міст -Бібл, Сідон та інші, та обложив їх даниною. Ассирійський цар вступив на шлях нового, морського плацдарму для досягнення майбутньої військової мети. Втім, успіхи Тіглатпаласара І виявилися нетривкими. Проти нього успішно виступав


цар Вавилону, але головними ворогами були кочові племена арамеї'в, які жили в степах на захід від Тигру, головним чином, на східних берегах Євфрату.
Після правління Тіглатпалаеара І Ассирія перебуває у занепаді і на протязі 200 років не займала провідного положення в Дворіччі,
Якщо вірити офіційним даним, у ЇХ столітті до не, кількість воїнів у асси¬
рійському війську досягла нечуваної по тим часам цифри - !20 ООО чоловік. На¬
вітьці дещо завищені, немає сумніву, що Ассирія дійсно мало у роз¬
порядженні величезні людські ресурси, у випадку небезпеки у військо -
ополчення - призивали усіх чоловіків, які були спроможні тримати у руках спис
[21:354-355],
В IX столітті до н.е. в Ассирії існували піхота, колісничні війська, загони
кавалеристів не конях (сідла та стремена з'явилися пізніше), спе¬ціальні та інженерні частини, які вміло наводили переправи. При необ¬хідності воїни могли переправлятися через ріки на надутих бурдюках. Асси¬рійці прекрасно вміли як будувати власні фортеці, так і руйнувати укріпленняпротивника. Ніде так широко, як в Ассирії, не застосовували залізну зброю.Дисципліна у війську також була залізною.
Саме відрегульована військова машина потрапила до рук ассирійсь¬
кого царя Ашшурнасірапала П, який став на престол Ассирії у 883 році до н.е.
За 25 років свого Ашшурнасірашіл її здійснив дев'ять походів і вже
перший з них показав, на що він спроможний. Його армій пройшла скрізь кві¬
тучі землі Месопотамії та Сирії, несучи з собою спустошення та смерть усім,
хто потрапив на її шляху. Де б не з'являвся Ашшурнасірапал її, він всюди на-
такий терор, що в його останньому, дев'ятому поході, усі царьки сирій-
ського союзу поспішили здатися без бою, купивши собі життя багатими дара¬
ми. Міста Тір, Сідон, Бібл, Арвад, ассиII звелів зо¬бразити себе бі ля річки Субнат .поряд із зображеннями Тіглатпштаеара І та Ту-кудьтішнурти II [21: 355]

33
Наступний ассирійський володар - Салманасар III здійснив 34 військових походи. Він успішно бився, грабував та страчував годей по всій Сирії, але під¬корені народи продовжували бунтувати, Тому ассирійським володарям час від часу доводилося відволікатися від нових завоювань і повертатися до захопле¬них раніше територій, щоб утримати їх у покорі. Опір очолив Дамаск, окрім нього у південний сирійський союз увійшли десять держав Сирії, Палестини, Фінікії та Кшікії. їх підтримали араби та навіть єгиптяни, які -розуміли, що ра¬ніше чи пізніше, але ассирійські завоювання .досягнуть території Єгипту.
Тільки на третій раз, скориставшись розладом між союзниками, Салмана¬
сар III зумів розбити дамаське військо, хоча'сам Дамаск гак і не узяв. Проте
цар дутау, зруйнувавши та спаливши усе навкруги непокірного міста та
захопивши безліч здобичі.
За ассирійськими законами уся воєнна здобич належала особисто царю, а останній вже розподіляв нагороди серед своїх воїнів відповідно, до їх бойових заслуг. Останні ж визначаштея дуже просто - за кількістю відрубаних голів во¬рогів.
Ассирійські правителі постійно вели війни зі своїми сусідами, але найви¬
щого розвитку ассирійська воєнна справа досягла в. період правління'Тіглатпа-
ласара ПІ (744 - 727 роки до не.) Коли до влади у 744 році до н.е. прийшов Ті-
глатпаласар III, він рішуче закінчив з відносно мирною політикою попередни¬
ків та заколотами серед підкорених народів. Він узяв гірське царство Урарту,
підкорив сирійських та фінікійських міст, підкорив Ізраїль та все ж - та¬ки узяв Дамаск,, який знову намагався утворити антиассирійську коаліцію [21:364].
Свою діяльність Тіглатиаласар III розпочав з реорганізації військової
справи. Ассирійське ополчення' виступало у разі небезпеки., яка загрожувала
країні. Воно із дорослого чоловічого населення, яке було спромож¬
не носити зброю. Крім того, було створене постійну регулярну армію, що яе
потребувала для походів призову ополчення. Постійне


34
військо називали  узлом царственості" і воно складалося головним чином з
іноземців, існувала також і особиста гвардія царя, яка охороняла його особу, В
армії    однотипне озброєння, а війська стали формуватися за родами зброї
і з певною кількістю солдат у підрозділі.
Ассирійське військо ділилося на піхоту, кінноту, воїнів на колісницях та допоміжних частин [24: 94]. Самим привілейованим родом військ, до складу якого входили заможні люди, були колісничні війська. Ассирійські колісничні війська наводили жах на ворогів. Колісниця запрягалася парою коней, а третій -звичайно пристяжний - використовувався як запасний. Нова легка колісниця ас¬сирійців мала тільки два колеса.
В ассирійській армії починає вперше застосовуватися у великих масштабах кіннота, яка мала велике значення, особливо при переслідуванні ворога. Пізніше (поряд з колісницями) вона знайшла широке розповсюдження і в інших країнах Сходу. У походах через гірські місцевості колісниці не завжди були-зручні. В таких випадках колісничні кидали їх та сідали на коней верхи. Воїни, які всту¬пали у бій на колісницях та конях, були озброєні списами та луками зі стрілами, що використовувалися у залежності від ходу бою.
Самою численною в ассирійському війську була піхота, яка ділилася на
важкоозброєну та легкоозброєну. Серед піхотинців переважали лучники.
Обов'язковою приналежністю усіх воїнів незалежно від роду військ, були пан¬
цири, та шоломи. Щити спасали від стріл та ударів списів (під час
бою обличчя та груди), голову мідний шолом.
Панцир з тонких металевих пластинок.
Вдосконалення військової справи потребувало організації бойових одиниць.
Тому за зброї в подальшому мало таке співвідношення: на одно¬го колісничного вершника; на одного ~ важкоозброєних піхотинця і на одного важкоозброєного піхотинця - два лучники [13:153-154}.

35
В ассирійській армії вперше з'явилися і військові допоміжні частини, які займалися прокладанням шляхів, спорудженням простих та понтонних мостів та таборів - фортець.
За ассирійськими зображеннями на рельєфах можна зробити висновок про
для того часу рівень розвитку в Ассирії фортифікаційного мистецтва,
Ассирійці будували та добре та форте¬чною типу,надавали прямокутної або овальної форми. Такі фортеці потребували застосування ворогом спеціальної обложної техніки. Поряд із до-
„інженерними" у ассирійців  спеціальні обложніпідрозділи, які можна вважати праобразом майбутніх артилерійських частин.
„Артилерія" ассирійців застосовувала знаряддя, з яких за допомогою силь¬
но скручених, а потім відпущених канатів з волячих на обложені міста ки¬
дали каміння. Ці військові нововведення ассирійської давали величезний ефект: їх знаряддя метали каміння приблизно до 10 кілограмів на відсіань 500 - 600 метрів. Збереглося ассирійське зображення подібної обложної
для метання каміння, схоже на римську баллісту. Вірогідно, що ці об¬ложні знаряддя були у ассирійців іудеями, персами, греками та
римлянами. Крім катапульт в Ассирії застосовувалися і стінобитні    тарани на
колесах, їх ударною частиною були великі балки, які розгойдувалися десятка¬
ми воїнів. Таким чином пробивали отвори в стінах обложених міст |24: 95].
Облога та штурм фортець проводилися ассирійцями дуже вміло: одним з
основних штурму полягало проламу у стіні або-руйнуванні
воріт. Для цього і застосовували - товстелезні стовбури дерев з широ¬
кими або з гострими наконечниками. Таран підвішували на цепах до де¬
рев'яного каркасу, а встановлювали на чотирьохколісному або шести¬
колісному візку. Каркас з очерету або шкіри та за¬хищав воїнів, які ховалися всередині каркасу. Спереду робили невелику вежу, в

36
якій знаходилися лучники, які обороняли таран (22: 631. Крім того, ассирійці
застосовували та підкопи.
Відомо, що при облозі однієї гірської фортеці ассирійці застосували одно¬
часно сім таранів. Захисники фортець боролися з таранами за допомогою цеиів,
які накивували йа головну частину тарану і відтягували її догори, або за допо¬
могою метальних снарядів (посудин) з горючими запалю¬вали перекриття каркасу При штурмі фортеці ассирійські таранами про¬бивали пролами, потім легка піхота через них або по штурмовим драбинамйшла на штурм.
Ассирійське військо, яке приступало до облоги міста, розташовувалося звичайно у таборі., який обносили круговим валом. Всередині табору малися хрестоподібні вулиці, а для виходу війська з табору влаштовували спеціальні ворота [18: 43]. Ассирійські табори, таким чином., були передвісниками римсь¬ких військових таборів.
Завойовницька політика ассирійців сприяла значному прогресу воєнної техніки. Полководцям Ассирії були знайомі фронтальні та флангові атаки та поєднання цих методів напад)' при наступі розгорнутим фронтом на суперника, Ассирійська армія виступала у похід під проводом самого царя Вона була по¬ділена на загони під командуванням десятників, п'ятидесятників, сотників. Армія відрізнялася прекрасною виучкою, хоробрістю та військовою дисциплі¬ною.
Головним у стратегії ассирійців були швидкість та натиск. Ассирійська
армія швидко пересувалася: царі не давали часу для підготовки до
бою, а полководці завжди старалися тільки наступати та закінчувати битву рі¬шучим блискавичним ударом, оточивши ворога з тилу та і не даючи
йому схаменутися. Нерідко застосовували й „військову хитрість": раптові
нічні напади, які захоплювали суперника несподівано не готовим до битви.
Командування ассирійського війська звичайно знало у про зо¬внішнє та внутрішнє становище противника. Ці дані доставляли шпигуни, які

37
заполонили території сусідніх племен та народностей, У своїх доносах шпигу¬
ни сповіщали про загострення тих чи унугрішніх протиріч, про військові
заходи, оборонні споруди, запаси продовольства, боєздатності війська, про
шляхи, через річки тощо [22: 64]. З такою організованою системою
агентурної розвідки вперше серед країн Стародавнього Сходу ми зустрічаємось
саме в Ассирійській державі,
Написи ассирійських правителів XIV - V!!! століть до н.е. сповіщають про
численні походи ассирійського з метою захоплення сусідніх племен та
держав. Так, в написі середини XIII століття сповіщається про похід ассирійсь¬
кого війська, яке складалося з 28 800 воїнів. Це військо подолало високі гори,
території,, вкриті лісами., проклавши тропи у горах та вирубавши стежини у лі¬
сах. В бою Із „43 царями Наірі" (тобто, союзних племен країни
Наірі, розташованої в районі озера Ван), ассирійці нанесли їм поразку {24: 58],
Останнім Ассирії вважається Саргон її, роз¬почав своє царювання з того, що узяв Самарію, розгромив Ізраїль й переселив звідти 27 280 чоловік у Мідко, Месопотамію та Ассирію. Потім він завоював декілька невеликих сирійських царств, з Урарту, зруйнувавши усі міс¬ та, до якїїх змогло добратися в його військо, здійснив каральну експеди¬ цію в Мідію та покінчив з Вавилоном, Саргон II розширив Ассирійську держа¬ву до гір Загросу на сході, Перської затоки на півдні та майже до кордонів Єги¬пту на півночі.
Ассирія досягла найвищої зовнішньої могутності., основою якої було силь¬
не військо, надійні шляхи сполучення та впорядкований адміністративний
устрій. Якщо раніше у ассирійських військах зберігалась велика кількість бо¬
йових то тепер їх стало значно менше, але за звичаєм
у війську їм назначали саме почесне місце [24. 143].
Особливо шароко стала заетоеовз'ватися кіннота, якій відводилася
роль в стратегії та тактиці,кожного кінного стрільця супроводжував
слуга, також верховий, під час дій правив конем, щоби той  оби

38
дві руки Тепер необхідність у підручному відпала, та стрільці стали самі управляти кіньми, нажимаючи на круп колінами [7: 58].
Ассирії як воєнній державі постійно була потрібна велика кількість воїнів, але ресурси комплектування війська були обмежені. До того ж ассирійські
Поступово від „податку крові", що призводило до зро¬стання удільної в війську та залежних племен, Кількість воїнів, у-підкорених племенах, різко зро¬сло і невдовзі.стали більшу час¬тину війська. Боєздатність такого була в перемог, Але Ассирію послабили повстання і вона почала пора¬
зки, військо швидко стало втрачати свою боєздатність.
Таким чином, Ассирія створила бездоганну на той час військову машину.
Озброєння відрізнялос розмаїттям і свого часу якістю Про високий рівень організації  армії свідчить її здатність успішно битися  в умовах будь-якої місцевості. Організа¬ційні деталі не збереглися у фрагментарних написах, але   відомо, що польовіволодарів могли досягати того часу кількості -біля 100 тисяч воїнів. Збройні сили такого масштабу для проведення умови чітко працюючих штабних та тилових служб. Іншим фактором, який
сприяв успіхам ассирійців, був терор.
Але боротьба з Бламом у VII ст. до н,е та внутрішні дкорених племен від Ассирії такої напруги сил, що розпочати нову
завойовницьку політику була неспроможна. Після правління Ашшур-Ассирії,

ГЛАВА З

Військова справа хетів
Хетська була цілком воєнізованою. Хетської імперії, як І
багатьох інших сучасних їй царств, засновувалась на швидкому розвитку ново¬
го - легких колісницях, кіньми. Такі колісниці з'явилися
на території Західної Азії невдовзі після 1600 року до н.е.
Бойова колісниця сама по собі не була новиною. Вже у шумерів Існували
два колісниць - ДБОХКОЛІСНЇ та чотирьохколісні., але їх колеса біли суціль¬
ними. Тому самі колісниці були надто важкими і в онагрів або

умери завжди покладалися на свої піхотні фаланги. Про наступний пе¬
ріод Месопотамії - історію аморєйських - мн знаємо з воєнних
питань ще Хоча можна сказати, що в цей період були відомі коні, але
їх не використовували для воєнної мети. Ассирійські купці у Каппадокії вико¬
ристовували як тяглову силу, але їх все ще до чоти-рьохколісних шумерського типу. Легка кінна колісниця на колесах зі спицями
належить до епохи, яка насупила вслід за падінням аморейських царств. Вона
водночас з'являється у Вавилонії, в Єгипті XVIII і в новому
царстві держави Мітанні на півночі Месопотамії, Легка колісниця стала рево¬
люцією в характері - з цього часу рішучим фак¬тором битви.
Архіви хетськоїХатуси (сучасне селище Богаз-калле) ключ для прогресу. На чотирьох табличках з архівуцарського палацу догляду за кіньми таїх тренінгу. Трактат склав чоловік на ім'я Кіккулі, з країни Мі¬
танні, В ньому- міститься багато на мові стародавніх з Північної Індії. З стародавніх ми що Мітанні шанувалиіндоарійських богів, таким., як Індра, Варуна та того, мітан-

40
.нійських правителів індоєвропейське походження. З цього можна зро¬бити висновок, що їндоарійеькі племена, просуваючись на захід, принесли з
собою спеціальні знання в галузі розведення коней, і саме від народи Захі¬
дної Азії навчилися цьому мистецтву.
Хетська імперія часів правління Суппілуліумаеа та його нащадків при¬
ймала участь в цьому процесі. Хетське військо даного періоду часто зображу¬
валося на єгипетських рельєфах, які показували битву Кадеті. Із цих зо¬
бражень видно, що хетські колісниці не поступалися Іншим. Залишається неві¬
домим, була ця бойова техніка розвиненого в Давньохетському царстві. Прав¬
да, з одного тексту ясно, що-при облозі Уршу, яка місце за од¬
ного з ранніх хетських царів, в битві приймали участь вісімдесят колісниць
[10; 96], Але текст, в якому згадуються ці події, є літературним твором, Трак¬
тат Кіккулі складено пізніше і чи хети узяли цього у настав¬
ники, якщо вже володіли мистецтвом, розведення коней.
Багато повідомлень про хетську армію можна узяти із вивчення єгипетсь¬ких рельєфів періоду XIX династії, на яких зображено хетську армію епохи ім¬перії.
Хетська колісниця за конструкцією мало чим відрізнялася від єгипетської.
! в хетської, і в єгипетської колісниць колеса мали по шість спиць. Єгипетська
колісниця двох чоловік - візницю та лучника, хетська здається більш
важкою і несла команду з трьох чоловік, Це дозволяло хетам розділити функції
оборони та нападу. В цьому і полягала головна перевага хетських колісниць [9:
259]. Наступальною зброєю були спис та лук. зброя - щит - або прямо¬
кутної форми, або з формою на широку двосторонню сокиру, постав¬
лену вертикально, Більша у кількісному відношенні хетська команда колісниці
було давати перевагу у близькому' бою, яки, як зав'язувався після початкової атаки.
Колісничні, безперечно, вирішували результат бою, тому при розподілі
захопленої здобичі- їм доставалася частка людей, скотини та іншого
майка.

41
Піхота хетської армії численність, безперечно, перевершувала колісничні
війська, але у відкритому бою, який, як правило, хети більш полюбляли, віді¬
гравала другорядну, підлеглу роль. На єгипетських рельєфах піхотинці у бою
не показані, зосереджені навколо міста Кадеш для захисту царя та обозів.
Кавалерії у хетів не було [9: 259], хоча час від часу гінці, очевидно, могли пересуватися верхи. Іноді, для раптових, швидких атак, використовували „су¬ту" - допоміжні війська, які були озброєні луками та стрілами. Такими були головні роди війсь хетських збройних сил.
В писемних документах згадуються також сапери, які діяли на будівництві
укріплень. Обоз, як показують єгипетські рельєфи, із чотирьох коліс - візків, волами, та з віслюків, які несли вантажі. Флоту у хетів
не існувало, і невідомо, яким чином вони здійснювали, наприклад, зв'язок із
Кіпром,
Одяг та озброєння хетської піхоти можна уявити за на єги¬петських та хетських рельєфах. Перш за все, у вічі кидається невідповідність
хетських та єгипетських зображень. Так, на єгипетських рельєфах хети зобра¬
жені в довгому одязі з короткими рукавами, але на анатолійських пам'ятках
воїни та божества війни одягнені в короткі туніки, які ледве сягають колін, пе¬
репоясані паском, а іноді - в юпки, які лишають верхню частину тіла оголе¬
ною. Вчені виказували думку, що довий одяг - свого роду тропічна уніформа,
яка назначалася для рівнин Сирії, але це лишилося в області здогадок,
так як підтверджень не знайшло [10: 97].
На єгипетських скульптурах хети, навпаки, одягнені у довгополі одежі і
озброєні довгими списами. Ця зброя також відома з анатолійських пам'яток,
головним чином тих, які відносяться до пізньохетського періоду, що наступив
після    Хетської імперії [9: 260],
Армія, яка з єгиптянами біля-Кадету, була найкрупнішою, яку ко¬
лись вдавалося зібрати хетським царям. Для цього великого' походу Муватал-
ліс зібрав контингенти з усіх та васалів, відпо-

42
відно до умов угод, встановлених між ними. Для походів було до¬
статньо власних сил.
Для гарнізонної служби повинна була існувати невелика постійна армія, що включала найманців у певному співвідношенні,, але умови їх найму ми не знаємо. Дезертирство було серйозним злочином, а командир гарнізону мав строгий наказ доповідати про усі випадки дезертирства у царський палац [10: 98],
Під час військових походів царя не звільняли царських мідників - зброя¬рів та царських виноградарів, хоча їх і не залучали до військової служби,
Так як хетські царі були повинні щороку походи,
очевидно, кожного року відривати робітників на війну було неможливо. Тому
територіальні общини (а, можливо, й окремі патріархальні родини), виділяли з
свого земельного фонду спеціальну дшянку особи, б вій¬
ськову повинність за усю общину - за винятком тих випадків, коли дійсно пу¬
ла потрібна загальна мобілізація. Утримувач такої спеціальної ділянки (зви¬
чайно, таким був ремісник, бо його відсутність в общині менше порушувала
сільськогосподарський цикл), називався „людиною зброї" [15:
139}, На-допомогу йому з родичів або людей сторонніх давали „людину долі",
яка могла підмінити „людину зброї" під час воєнного походу. Якщо виникало
розділити господарство, „людина зброї" могла собі 70% ру¬
хомого майна, а „людину долі" - тільки 30%. Якщо вони ділили не спеціальний
службовий наділ військовозобов'язаного, а господарство на успадкованій або
подарованій царем за службу землі, то норма розділу була 2:1, вважав
„військовозобов'язаних" царськими людьми, їх вписували в кадастри
царського земельного фонду.
З.2.Стратегія та тактика хетів
Сезон активних походів хетського війська обмежувався' весною та літніми місяцями, бо 'Сильні снігопади на Анатолійському гшато виключали військові

дії в зимовий період. Кожного року на початку знамення, і якщо
вони були добрими, то розсилали наказ про мобілізацію і називали місце збо¬
рів В назначений час сам цар проводив смотрини своєму війську та особисто
приймав командування військами. Похід, як правило, тривав усе літо. Коли
наближалася осінь, офіцери зверталися до царя, говорячи про те, що рік занад¬
то короткий, щоб здійснювати будь-що, окрім дрібних військових операцій.
Коли останні з були завершені, армія відходила на зимові квартири.
Хетські царі були майстрами стратегії та тактики. Мета усякого походу
заключалась в тому, щоб застигнути ворожу армію у відкритому полі, де непе¬
реможні хетські колісниці могли бути використаними з максимальним ефек¬
том (18: 43}, Ворог міг себе у безпеці, тільки уникнувши генеральної
битви, розсіявшись на великій площі та ведучи партизанську війну. В цьому
плані стратегічно похід Суппілуліумаса у Північну Месопотамію на
початку його царювання не досяг своєї головної мети, так як цар пройшов
крізь столицю Мітанні та пішов далі, на сирійську рівнину, так і не зустрівши
мітаннійських сил. Джерела - аннали царя Мурсіліса її дають приклад військо¬
вої хитрості, яку він здійснив в одному з походів.
Муреідіс II перетворив один з пунктів на склад, залишивши в ньому усю
поклажу, а армії виступити в бойовому порядку. Армії він наказав ви¬
ступати у напрямку, зворотному від того, на якому стояли передові пости су¬
перника. Але коли наступила ніч, він знову розвернув військо і усю ніч, а
вранці опинився біля міста Саппідуви, де стояв суперник. І як тільки встало
Сонце, Мурсіліс II виступив на битву, бога допомогли йому і він отримав пе¬
ремогу [10: 991.
Ясно, що в цьому випадку мав місце фактор раптовості. Якщо Мурсіліс II
відразу б став наступати на ворога, то ворожі передові пости відразу його б
помітили і у них бз^в би час відійти, не приймаючи бою. У випадку, хетам
відразу не вдавалося-досягти раптовості, то шприятель часто встигав укритися
в фортеці або на гори, і тоді була потрібна довга облога.

44
Про обложне мистецтво хетів ми знаємо порівняно мало, але воно, безпе¬речно, було на висоті. Так, наприклад, таке укріплене місто, як Каркемиш, зда¬лося царю Сулпілуліумасу усього після восьми облоги. Усього одна згад¬ка про обложну техніку є у звіті про облогу Уршу, де йдеться про таран та „го¬ру". Остання, очевидно, те ж саме, що римський фортечний вал, на який втас¬кували обложні механізми.
Про таланти хетських царів як тактиків найкраще свідчить опис битви бі¬
ля Кадешу, який зберігся в єгипетських джерелах. Описані події відносяться до
правління XIX династії Рамзееа ЇЇ. На час початку його правління
єгиптяни були витиснуті з території Сирії хетами. Для війни з єгиптя¬
нами хети зібрали великі на той історичний час - біля 20 тисяч воїнів. Яд¬
ром цього війська був 2,5 тисячний загін бойових колісниць. Такої величезної
кількості колісниць, що приймали участь в бою, історія війн попереднього ча¬
су не знала. Слабким місцем хетської армії був її різноплемінний склад; у вій¬
сько входили представники більше ніж двадцяти різних племен.
Опорним пунктом хетів на території Сирії було-місто-Кадеш - сильна фор¬
теця, розташована на лівому березі ріки Оронт, яка мала приток, що впадав в
неї північніше міста. На південь від Кадешу було прорито канал, який
з'єднував обидві річки. Таким чином, фортеця з усіх боків водні перепо¬
ни.
Стратегічний план єгиптян містився в тому, щоб оволодіти фінікійським
узбережжям, влаштувати на ньому бази та налагодити морські комунікації -
найбільш зручний шлях сполучення з Єгиптом. В результаті першого походу
ці завдання були вирішені. Подальше завдання заключалося у вторгненні
Сирії, нанесенні поразки хетами та затвердженні на сирійській території.
Рамзес II для походу проти хетів також зібрав велике військо, в яке входи¬
ло не менш 20 тисяч чоловік та подшив його на чотири загони, іменами
головних богів XIX династії; Амон, Ра, Птах і Сег. Сам Рамзес Н командував
загоном Амон.

45
Наприкінці квітня 1312 року , коли припинилися дощі в Сирії, єгипетське
військо виступило в похід. Вона -йшло фінікійським берегом у супроводі фло¬
ту, а потім повернуло вглиб території Сирії та вийшло в долину ріки Оронт,
Загін розвідників доносив, що ворога попереду На дев'ятий
день походу єгипетське військо підійшло до Кадешу і розбило на відстані
одного денного переходу до нього, Рамзес II повірив лазутчикам, засланих во¬
рогом під виглядом розвідників, які дали йому знаходжен¬
ня війська хетів на відстані не менше 150 •кілометрів від Кадешу. Вранці три¬
дцятого дня походу єгипетське військо виступило до Кадету, На чолі колони
знаходився загін Амон, за яким йшли загони Ра, Птах та Сет. Переправа через
Оронт значний час. Як тільки переправився загін Амон, Рамзес II з
особистою охороною пішов на Кадеші біля полудня вже був під стінами фор¬
теці. Він наказав розбити табір на північному заході від міста, згодом пі¬
дійшов і загін Амон. Загоїш Птах та Сет затрималися на переправі [22: 50 -
51]. Таким чином. Внаслідок погано організованої переправи через Оронт єги¬
петське військо розірвалося на дві великі частини, одна з яких знаходилася бі¬
ля Кадешу, а друга ще була в районі переправи. Крім того, між окремими за¬
гонами був відсутній зв'язок. Ворожі лазутчики були спеціально підіслані до
Рамзеса її, що вести його в оману. Насправді хетський цар з військом сидів у
засідці.
Хетській армії, яка влаштувала засідку біля міста, вдалося повністю скри-
ти свою від єгипетських розвідників. Коли єгипетське військо, нічого не підозрюючи підійшли похідним маршем до міста та розбили табір, сильний
підрозділ хетських колісничних військ обійшов Кадеш ззаду,, перейшов річку
Оронт та ударив в середину єгипетської колони. Якби не мужність єгипетсько¬
го фараона Рамзеса Н, пожадливість хетських воїнів, що стали відразу грабува¬
ти табір єгиптян та своєчасний підхід ще одного єгипетського загону, Єгипет-
армія була б повністю винищена [10: 100]. Атаку хетів єгиптяни зустріли мужньо,, але їх спроби прорватися на захід успіху не мали. Тоді головні сили єгиптян' повернули на схід і сильним ударом скинули в річку сили суперника.

46
які там знаходилися. На протилежному боці річки в цей час стояв загін хетсь¬кої піхоти кількістю у 8 тисяч воїнів. Бій тривав три години до підходу з пів¬дня загону Птах, який атакував хетів з тилу. Внаслідок цієї атаки хетські колі¬сниці були оточені і змушені шукати порятунку за стінами міста.
Поле битви залишилося за єгиптянами, але їх втрати були такими велики¬ми, що Рамзес II не міг штурмувати таку укріплену фортецю, як Кадеш і пове¬рнувся до Єгипту [22: 53}. Таким чином, Рамзес І! не досяг поставленої мети і лише чудом залишився цілий. Але й хети не досягли того успіху, могли б мати, якщо б не стали грабувати єгипетський табір та залишили свою кіннот}* без підтримки піхоти. Якщо вести рахунок „за набраними очками", то битву все-таки виграв Муваталліе, бо місто Кадеш не досталося єгиптянам [21: 142 -143].
В заходах оборони хети були не меншими майстрами військового мистец¬тва, ніж в нападі. Залишки їх оборонних споруд свідчать про неприступність хетських міст. В столиці хетів - місті Хатусі - міцні скелі та ущелини потре¬бували лише незначних додаткових.укріплень. Навколо головного сектора обо¬рони - на гребні пагорба, поверненого на південь., були споруджені масивні стіни, залишки яких стоять й сьогодні {9: 26! - 262].
Лінія укріплень подвійна і складається із головної стіни та допоміжної -
більш низької, винесеної приблизно на 20 мегтрів вперед від головної. Головна
стіна - подвійна та складається із зовнішньої та внутрішньої з попере¬
чними стінками між ними. Така кладка утворює ряд прямокутних відсіків, які
заповнювалися каміннями. Така конструкція характерна для хетських оборон¬
них стін, де б вони не зводилися.
Зовнішня стіна була особливо міцною, її зводили з великого каміння не-правильної форми., причому переважали прямокутні або п'ятикутні. Каміння витісували так ретельно, що воно прилягало одне до одного без будь-якого розчину. Над цим розташовувалася цегляна надбудова, але вона не збереглася. Обидві стіни були укріплені виступаючими прямокутними баштами, розташо-

47
ватоши на відстані приблизно ста метрів одна від іншої. В стіні було три голо¬
вних прохідних брами, які мали по боках величезні кам'яні брили, що йшли
від зовнішньої до внутрішньої сторони усієї системи. Обидві стіни стоять на
фортечному валу, яких зовні облямований камінням. Мався тунель,
йшов під кріпосним валом і дозволяв захисниками фортеці робити несподівані
вилазки [9: 263].
Оборонна міць цієї системи укріплень настільки очевидно,, що важко зро¬
зуміти, чином це місто було неодноразово та пограбоване по¬
гано організованими ордами- варварів.
Міська стіна, відкрита в Алішарі (місто розташоване від Хату-си), мала подібну будову, але замість башт - бастіонів було обрано ступінчасту
форму контуру стіни , Вона дозволяли вести поздовжній обстріл тільки в од¬
ному напрямку, тому таке планування було задовільним.
Взагалі, усі міста хетів будувалися у вигляді міцних фортець з однією або
цитаделями, в яких знаходилися та головні храми. Будівники
враховували рельєф місцевості при оборонних споруд, які звичай¬
но складалися з двох - чотирьох стін баштами. Ворота розміщували в проміж¬
ку між двома споруди - перед були відсутні [15:164].
В джерелах збереглися інструкції для офіцерів, які прикор¬
донними укріпленнями. Його військові обов'язки включали .розташування вар¬
тових, які спостерігали за дорогами, запирали ворота на ніч, ремонтували фор¬
тифікації та постачали у гарнізон воду, -їжу та дрова. На жаль, більшість пунк¬
тів інструкції погано збереглося і тому їх не можна перекласти дослівно.
Кордони, на яких здійснювалася політика пасивної оборони,    чи¬
ном лежали на північ та південний захід - саме там, де були знайдені міста -
фортеці. Тут хетське царство було звернено в бік суворих та важкодоступних
територій. Хети не включити
їх до- складу своїх володінь, а хотїди лише не пускати їх до себе. В той же час

48
васальні царства утворювати буферїїі держави, що захищали хетське царство від прямого нападу цивілізованих сусідів - царства Арцави на заході та Єги¬петської держави на південному сході [10: 103 {,
Для правління ранніх хетських царів завоювання та грабіжницькі походи не потребували справдовувань, але у XIV століття до и.е., як можна спостері¬гати, між цивілізованими народами були встановлені тісні зв'язки. Тому хет¬ські царі періоду імперії завжди намагалися виправдати об'явлення війни на¬віть дрібним племінним вождям на своїх північних кордонах. Як правило, спо¬чатку посилали листа з вимогами видати хетських підданих, що найшли схо¬ванку на території ворога. Якщо адресат відмовлявся задовольнити вимоги, посилали другий лист, в якому неприятеля вже звинувачували в першому акті агресії. Справа підпадали під компетенцію небесних сил і для свого вирішення повинна була пройти крізь горнило війни. Таке мало місце в історії Хетської держави неодноразово, Так, наприклад, нападу Мурсда II на третьому році правління на Арцаву передувало саме таке листування; в такому ж дусі витри¬мані листи Мурсілі II написані на сьомому році його правління перед нападом на Хайасу.
Прикладом ретельно відпрацьованої апології такого ж роду є документ з 326 Ізядків., який склав Хатусіліс ПІ після його успішного виступу проти Урхі-Тешуба. Цей документ свідчить про виеокорозвинену політичну думку.
Подальші стосунки з ворогом залежали від того, здався він добровільно, або опирався до кінця. Місто, захоплене силою зброї, було законною здобиччю армії, яка перемогла., і звичайно грабувалося та спалювалося. Спустошене міс¬це часто об'являли проклятим та присвячували богу Грози, виконуючи свят¬кові обряди. Вважалося, що після цього воно ставало пасовиськом для божест¬венних биків. Якщо згодом на такому місці знову оселялися люди, вони пору¬шували табу на свій страх. Мешканців такого завойованого міста переселяли разом з їх скарбом в Хату су та розподіляли між офіцерами та сановниками.

49
Ніщо не вказує на жорстокість переможців та більш лиху долю полонених, як це можна-спостерігати в ассирійських джерелах.
Якщо ворог здавався досить швидко, хетський цар обмежувався тим, що брав з нього клятву вірності. Коли переможець приймав умови здачі, ніяких військових дій проти території того, хто здався, більше не велося. Переможе¬ний отримував своє царство назад, але вже як васал. Складали договір, в якому говорилося, що народ було „підкорено у нього на місці" [10: 104 - 105],
Можна сказати, що самі вдалі військові кампанії хетів здійснювалися при правління хетського царя Суппілуліумаса. Вдало використовуючи палацеві смути в державі Мітанні, він зумів захопити більшу частину й* території. Війни між мітаннійцями та хетами велися здавна. Вони були затяжними та однаково важкими для обох сторін і довго нікому з суперників не вдавалося добитися рішучого успіху. Однак, коли мітаннійцям довелося воювати ще з Єгиптом, перевага поступово перейшла до хетів. Супілуліумас перетворив Мітанні у підкорену йому державу, якою управляв його ж ставленик.
Після підкорення Мітанні військам Сушлуліумаса протистояли тільки поодинокі князівства Сирії та Палестини - їх не підтримувала жодна з великих держав. Хети успішно завойовували один за одним сирійсько-палестинські мі¬ста. І хоча місцеві царьки, навіть правитель Кіпру, застерігали єгипетського фараона проти хетської небезпеки, єгиптяни недооцінили небезпеку і не при¬слали своїх військ на території Сирії та Палестини. Таким чином, володіння єгиптян на території Передньої Азії зменшувалися.
Пізніше, у ХІП столітті, коли зміцніла і стала на шлях воєнних завоювань Ассирія, хети закпючили мирний договір з єгиптянами. Умови, на яких було підписано цей договір між хетським царем Хаттусіліеом НІ та єгипетським фа-раоном Рамзесом її, були для хетів цілком задовільними - хети отримали пів¬нічну частішу Сирії. Після цього держава хетів швидко заслабла, на неї по¬стійно нападали сусіди з південного сходу, з півночі та заходу.

50
Таким чином, хетська держава була цілком воєнізованою. Хети мали у розпорядженні значне постійне військо, в якому служили як колісничні, так і важко озброєна піхота. Воїни могли не хвилюватися про свій побут та харчу¬вання - їхні ділянки у сільських общинах були забезпечені достатньою кількіс-тю робітників. Як правило, усі здатні до військової справи представники знати входили до складу затонів колісничних. Колісниці буяй основною ударною силою у військах того часу і тому ясно, що таким чином знать ще більш поси¬лювала своє панівне становище. Колісничні вирішували результат бою, тому левова частка здобичі людьми, скотиною та іншим майном, доставалася саме їм.
Піхота хетської армії за кількістю переважала колісничні війська, але у відкритому бою, якого хети, як правило., уникали, відігравала другорядну роль.
Незважаючи на значну воєнну міць Хетської держави, вона поступово за-непадала. Хоча правителі Новохетського царства все ще здійснювали військові походи, від держави поступово відпадали області на окраїнах. Посилювалась загроза нападу „народів моря" з суходолу і з моря. Основний удар був завда¬ний по столиці хетів - місту Хаттуеі племенами, які створили на території Ма¬лої Азії свою культуру - можливо, що це були племена, які невдовзі до цього переправилися через Боспор з Балкан. В одному з написів Рамзеса III (початок XII ст. до и.е.) йдеться про те, що жодна країна, починаючи з Хатті, не змогла встояти перед народами моря.

51
Висновки
Вибрана тема дипломної роботи надзвичайно цікава і актуальна. Дослі-джуючи воєнну справу в країнах Стародавнього Сходу,, можна дійти до висно¬вку, що вона є складовою частиною культурного надбання усього людства Во¬єнна справа вивчається одночасно у різних аспектах та Із залученням ряду різ-номанітних джерел - писемних - повідомлена давніх авторів, написів, царських анналів, листів тощо, і археологічних даних.
Військова справа у находилась на досить високому рівні вже у 11 тисячо¬літті до н.е. В Стародавньому Єгипті склалися організаційні форми армії: усе військо ділилося на окремі загони. Особистий склад єгипетської армії був за¬мкну гою кастою, привілейованою частиною населення, яка користувалася за несення військової служби-різними пільгами. Ллє військова служба в єгипетсь¬ких текстах виставляється- в невигідному світі - вважалося, що воєнна людина потерпає від спраги., голоду та побоїв старших за чином. В процесі розвитку ускладнювалась структура війська: з5 явилися різні види піхоти - лучники, спи¬сники та інші, а також новий рід військ - бойові колісниці, попередники кінно¬ти. Актуальним стало питання про взаємодію-у бою бойових колісниць та піхо¬ти та різних видів піхоти,
У єгипетському війську був відомий строй та рух у ногу, з'явилась служба військової розвідки, вироблювалися похідний порядок. Бойовий порядок являв собою розміщення на полі бойових колісниць та загонів піхоти. Бойові коліс¬ниці вишукувалися у лінію, піхота вищукувадаеь у шеренги глибиною по 10 воїнів. Велику увагу приділяли флангам, на яких розміщували бойові колісни¬ці.
Єгиптяни будували оборонні споруди - окремі фортеці або цілу систему укріплень. Вироблялися прийоми облоги та узяття фортець. Фортеці брали або штурмом, або облогою, оточуючи їх дерев'яними стінами. Засобами для штур¬му були тарани, штурмові драбини тощо.

52
Єгиптяни мали сильний флот, який успішно боровся з флотами „народів моря", взаємодіяли в бою із загонами сухопутного- війська та забезпечували морську комунікацію під час походів до Передньої Азії,
Маючи прекрасне, загартоване у визвольній боротьбі з гіксосами, військо єгипетські фараони змогли перейти від визвольної боротьби до завойовницьких походів. Але починаючи з епохи нового царства в єгипетському війську з'являються найманці. У битві біля Кадешу найманці складали вже значну час¬тину єгипетського війська. Збільшення кількості найманців негативно сказало¬ся на історії Єгипту взагалі так і на стані військової справи держави.
В цілому, у війнах Стародавнього Єгипту зароджувалося військове мисте-цтво, із досягненнями якого були добре обізнані інші стародавні народи.
Перші державні утворення Месопотамії - шумерські міста - держави вели постійні війни і мали військо, яке складалося з піхоти та колісниць. Але справ¬жніх воєнних успіхів досяг засновник Аккадської держави Сарган, який ство¬рив сильну армію та озброїв її луками, що били на далеку відстань.
Уся історія Ассирії - це безперервна череда війн, внаслідок чого в країні було створено досконалу військову машину. В стародавньому світі щось по¬дібне з'явилося вперше і не існувало після падіння Ассирії до появи маке-донської фаланги та римських легіонів. Ассирія була першою державою, яка існувала за рахунок награбованих багатств та підкорених народів. Ассирійці жорстоко розправлялися зі своїми противниками: грабували та руйнували мі¬ста, вбивали велик>? кількість населення, полонених калічили, перетворювали на рабів та переселяли до віддалених районів Ассирії.
Новим у військовому мистецтві у порівнянні із Стародавнім Єгиптом є на-явність в Ассирійській державі постійного війська у декілька десятків тисяч воїнів. Військо мало більш складну структуру та більш досконалі організаційні форми, що. безперечно, сприяло розвитку тактики. Все більш істотну роль у бою стала відігравати ассирійська кіннота, яка поступово витискувала бойові колісниці. РОЗВИТОК техніки сприяв винаходу обложних машин, засобів пере¬прави та поліпшенню техніки будівництва шляхів. В ассирійській державі зу-

53
стрічається вперше розвинута мережа військових шляхів та зв'язку, вперше здійснюється централізоване постачання війська зброєю та припасами, На при¬кладі Ассирії можна простежити зростання і політичної активності війська.
Ассирія створила бездоганну на той час військову машину. Озброєння ассирійського війська відрізнялося великим розмаїттям і для свого часу ви¬сокою якістю. Про високий рівень організації ассирійської армії ясно свід¬чить її здатність успішно битися в умовах будь-якої місцевості. Організаційні деталі не збереглися у фрагментарних написах, але відомо, що польові армії ассирійських володарів могли досягати великої для того часу кількості - біля 100 тисяч воїнів. Збройні сили такого масштабу для проведення' операцій у горах та пустелях вимагали великих обозів і могли успішно діяти тільки за умови чітко працюючих штабних та тилових служб.
Іншим фактором, який сприяв воєнним успіхам ассірійців, був терор, їх жорстокість., можливо, була наслідком багатовікової боротьби за захист своєї батьківщини від ворогів, але у ассірійців також існувала і політика терору -можливо, найраніший приклад організованої психологічної війни.
Ассирія стала першою в історії країн Стародавнього Сходу дійсно вели¬кою військовою монархією, яка об'єднала, правда, на короткий-час, майже увесь Стародавній Схід.
Хетська держава була цілком воєнізованою. Хети мали у розпорядженні значне постійне військо, в якому служили як колісничні, і важко озброєна піхота. Воїни могли не хвилюватися про свій побут та харчування -їхні діля¬нки- у сільських общинах були забезпечені достатньою кількістю робітників. Як правило, усі здатні до військової справи представники знати входили до складу загонів колісничних-. Колісниці були основною ударною силою у вій¬ськах того часу. Колісничні вирішували результат бою, тому левова частка здобичі людьми, скотиною-та- іншим майном, доставалася саме їм.
Піхота хетської армії за кількістю переважала колісничні війська, але у
відкритому бою, якого хети, як-правило, уникали,    другорядну роль.

54
В цілому, можна говорити про те, що в середині II тисячоліття до н.е, озброєння, стратегічні завдання та відносна рухливість армій стали диктувати її структуру Вони складалися головним чином з-щільних мас піхоти, яка май¬же не мала захисного озброєння, а була озброєна списами або сокирами. Цей контингент складався із представників бідних прошарків суспільства і його го-ловною метою було забезпечення стійку основу, навколо .якої могли діяти краще озброєні'та-більш, значущі групи війська, До складу армій входили та¬кож додаткові загони піших пращників або лучників. Приблизно до 700 року до н.е. елітарною ударною силою таких армій були воїни на колісницях. На них воювали вищі аристократи та члени царських родин. Перші колісниці мог¬ли з'явитися-в Шумері приблизно-біля середини III тисячоліття до-н.е. і пере¬важали у веденні війн приблизно з XV!! по XII ет. до е.е Єгипетська колісни¬ця була пересувною платформою для добре тренованих лучників. Хетти також билися, не сходячи з колісниць,, але на них частіше знаходилися списники.,- ніж лучники, У Західній Азії ассирійці вдосконалили ведення війн за допомогою колісниць Вони ввели великі ускладнення: для лучників робили легкі коліс¬ниці, для списників - більш важкі: вони несли до чотирьох чоловік. Кавалерія з'явилася набагато пізніше - тільки в ЇХ ст. до н.е.
Спочатку організація армії, коли вона виступала на війну, була слабкою. Воєначальники ставили мету досягти зручного місця для битви та знесилити ворога перед тим, як той зможе сам це зробити. З часом дрібні погранивші конфлікти, постійно повторюючись, приводили до того, що декілька міст або цілі регіони підпадали під владу одного правителя. Тоді географічні рамки розширювалися і війни з поодиноких зіткнень перетворювалися в серії війн або навіть цілі військові кампанії. Кампанія була великим рейдом,-.в ході якого спустошувалися цілі регіони, винищувалися армії, які зазнали поразки, руйну¬валися міста, а цілі народи обертались в рабство. Людей змушували битися страх і сподівання великої здобичі.-В деяких країнах (Єгипет, Ассирія) органі¬зація армії була кращою, робилися зусилля для наведення дисципліни в армії та підготовки до-битв-спеціальними тренуваннями.

55
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ
Джерела
І .Гильгамеш й Ага. - В кн,; Афанасьева В,К. Гильгамеш й Знкиду, - М,: ГлавнаяредакцияВосточной лигературн, 1979, -С. 83 - 84.
2.Жизнеописание начальника гребцов Яхмоса. - В кн,,: Хрестом атргя по истории Древнего Востока..: Вьтсшая школа, 1980. - ?.63 - 65.
3.Папирус Анастаеи. -В кн..: Хрестоматия по истории Древиего Востока.: Вьтсшая школа, 1980. - С.106 - 107.
4.Табличка Карнарвона. В кн,; Хрестоматия по истории Древнего Восто¬ка.: Вьісшая школа, 1980. -С.59 - 60.
Література
З.Авдиев Воєнная история древнего Египта. - М.: Издательство воеточной литературьі, 1959. - Т.2. - 243 с.
6.Афанасьева В,К, Гильгамеш й Знкиду, - М,: Главная редакция Восточ-ной литературьі, 1979, - 219 с.
7.Все войнн мировой истории (3500-1000 гг. от Р.Х.) - СПб.: Полигон, 2004. -639 с,
З.Всемирная история, Каментшй век, Минск; Література* 1996.    528 с.
9.Всемирная история. Бронзовий век Минск: Литература, 1996.    512 с.
Ю.Герни О.Р, Хеттьт, -М.: Наука, 1987, - 233 с.
11 .Горелик М,В. Оружие Древнего Востока. IV тьіс. до н.з, IV в, до н,з, -М,: Вост. литература, 1993 - 563 с.
Г2,3амаровский В. Тайни хеттов. - М.: Наука., 1968.   335 с.
ІЗ. История Древнего Востока. - М.; Вьісшая-школа, 1979. - 456 с.
14.История Древнего Востока. - М.: Наука, 1983.• - 4.1. - 533 с.
15.История Древнего Воетока. - М.: Наука, 1988, - 4.2. - 623 с.
Іб.История Древнего мира, - М,: Главная редакция Восточной литера-турн, 1983.-Ч.І.- 384с.

56
17-Источниковедение истории Древнего Востока. - М.: Вьісшая шксша, 1984.-392с.
І&.Конноли ЇЇитер   Греция й Рим. Зициклопедия- военной истории /Пер, с англ. С.Лопуховой,. А.Хромовой. - М.: Политон, 2000. - 400 с,
19.Маккуин Дж.Г. Хеттьт й их современники в Малой Азии. - М.: Нау¬ка, 1983.= !83с.
20.Мертц Б. Древний < Єгипет. - М.: Центрігодиграф. 2003. - 363 с.
21 Овчинникова А,Г. Легенди й мифьт Древнего Востока. - СПб,: Лите-ра, 2002.-512с.
22 Разин Е. А, История воєнного тожусетва (XXX! в. до н. з. - VI в. н з.) -М.: Полигон, 1999.    Т.І,    560 с.
23.Саггс Г. Вавнлоняне. - М..: ФАИР- ПРЕСС, 2005, - 256 с,
24.Садаев Д.Ч. История Древней Ассирии. - М: Главная редакцяя воеточ-ной литерат^рм, 1979. - 247 с.
25.Строков А.А, История- воєнного искусства. Военное искусство рабо-владельческого-периода. - М.: Воениздат., 1956, ~ Т.І. - 283 с. 26
26.Стучевсїшй Й.А. Колониальная политика Египта в зпоху XVIII дина-етии, - М,: Наука, 1967 -213с.
27.Тураев Б.А. История Древнего Востока. - М : Харвест, 2002 - 752 с.